Візит Папи Йоана Павла II до парафії св. Тарсіція 3-3-1985
Св. Йоан Павло ІІ
Рим, 3 березня 1985 року
В парафіяльний церкві настоятель представив Папі
неокатехуменальні спільноти. Брати з першої спільноти через
декілька днів почнуть нову місію. В цьому кварталі вони підуть від
дому до дому щоб проголошувати Євангеліє. "Цей момент є важливим,
і навіть делікатним для спільноти" — каже настоятель.
“Ваша святосте, — почав один з братів спільноти, — я бачу не випадковим, що моє життя загубилося за Папи Пія XII і було віднайдено з вами, в часі вашого понтифікату. Я пропустив існування трьох Понтифіків. Насправді, після дитинства, яке я прожив в суворому католицькому вихованні, у вісімнадцять років я усвідомлював, що доросла людина має особливе завдання: боротися з християнством, як з небезпечним забобоном. Я вважав Христа і християнство утопією, поразкою, і залишав за людиною право самій бути автором власного життя. Такий спотворений погляд на життя ввів мене, приблизно на двадцять п’ять років, у внутрішній інтелектуальний та емоційний розлад, з якого я не міг самостійно вийти. Навіть самогубство одного з моїх друзів залишило мене без відповіді на питання про сенс життя людини, про причини буття. Близько шести років тому, Господь прийшов перемінити моє життя: раптово, неочікувано, прийшов через катехістів, людей, які втрачали своє життя заради інших. З того дня моє життя змінилось. Я зрозумів, що Господь мене любить, як ніхто інший. Раніше я спотворював навіть Божу любов думаючи, що якщо Бог не любить мене, він не любить нікого. В міру того, як Слово проникало в глибину мого життя я все більше досвідчував милосердя Божого. Ця любов мене відновила, відновила як чоловіка, як батька. Я насправді наново відкрив для себе свою дружину, яку не я сам, але Господь для мене вибрав. По-іншому почав дивитися на моїх дітей — як на дітей Божих. Ваша святосте, цим моїм коротким свідченням я хочу віддячити Церкві за те, що отримав, на знак вдячності і синівської любові”.
“Я вас знаю, — відповів Папа, — зустрічаю вас у багатьох парафіях Рима, і навіть в багатьох країнах світу. Вас дуже легко вирізнити, тому що коли починають звучати гітари і коли чути цю пісню, характерну для неокатехуменів, в будь-якому куточку світу, Папа відразу знає хто це і радіє. Радіє всюди і радіє теж в цій парафії. Неодноразово я говорив до різних неокатехуменальних спільнот в різних частинах Рима, і вже знаю прекрасно, що є два елементи, які характеризують вашу харизму. Перший – це ентузіазм віри, ентузіазм віднайденої віри. Віри, яку наново відкрили навіть ті, які її завжди мали, можливо навіть жили нею, практикували; які були, більш- менш, чесними і хорошими християнами. Одного разу віднайдена віра, віднайдена у своєму повному значенні, у своїй тайні, у своїй надприродний величі — творить ентузіазм. Цей ентузіазм віри є дуже необхідний для нашої епохи. Нашої холодної епохи, байдужої, котра не хоче брати на себе жодних завдань. Яка так говорить про правду, про віру, Бога, Христа: хтозна, можливо, може бути. Нам потрібен ентузіазм, особисте переконання, бо тільки воно здатне переконувати інших.
Потім, друга річ, яка думаю належить вашій харизмі, – це радикальне навернення. Я слухав ваші свідчення, особливо перше, яке мене глибоко вразило, одразу подумав: що нам ще потрібно?! Ми маємо ще один досвід Павла з Тарсу, який воював проти християн, і хотів навіть убити Ісуса, знищити християнство. Потім, в один момент, зустрів Ісуса Воскреслого і став Його учнем, Його найревнішим, найпліднішим апостолом. Отже, я думаю, що наша епоха, — в якій стільки осіб втратили віру і обрали інший шлях, ідучи за ідеологіями, філософськими системами, знаходячи навіть асоціації та організації, які пропонують антирелігійні програми, — наша епоха потребує радикальних навернень, на кшталт Павла з Тарсу. Я дивлюсь на вас з великим задоволенням і думаю, що ви є дуже потрібні сьогоднішній Церкві, сьогоднішньому світу. Ви повинні продовжувати розвивати ваші харизми і поглиблювати вашу ідентичність тримаючись завжди близько пастирів Церкви і завжди дотримуючись цієї особливої благодаті, яка належить ідентичності неокатехуменальних спільнот.”