Кармен Ернандес

24 листопада 1930, † Мадрид, 19 липня 2016

Кармен Ернандес Баррера народилася в Ольвезі (Сорія, Іспанія) 24 листопада 1930 року в родині Антоніо Ернандіса Вільяра та Клементи Баррери Ісли, і була п’ятою з 12 дітей (троє померли ще в ранньому віці). Хрестили її 28 листопада в парафіяльній церкві Санта-Марія-ла-Майор в Ольвезі. Через три місяці вона разом із родиною переїхала до Тудели, повертаючись до Ольвеги лише на канікули.

У період між 1935 та 1945 роками вона навчалася в Колегії Товариства Марії (Colegio de la Compañía de María) у Туделі. Її родина, яка мала скромне походження, поступово досягла економічного зростання завдяки батьковій винахідливості та праці. У 1945 році вони переїхали до Мадрида, і саме тут, у колегії Ісуса і Марії (Jesús-María), вона продовжила своє навчання до 1948 року.

Роки, проведені в Туделі, стали особливо важливими для життя Кармен. Поруч із колегією, де вона навчалася, розташовувалася єзуїтська колегія «Сан-Франциско Хав’єр» (San Francisco Javier). Туди регулярно приїжджали місіонери з усього світу — Індії, Японії, Америки… Саме через них Господь і пробудив у ній покликання до місії. Вона відчула цей поклик ще змалечку і прагнула слідувати за ним усім серцем, попри супротив із боку родини. Кілька разів вона навіть намагалася втекти з дому, щоб вирушити на місію, але батько щоразу ставав їй на заваді.

Вона з блискучими результатами навчалася та закінчила хімічний факультет Мадридського університету Комплутенсе. Після цього працювала на кількох сімейних підприємствах, аж поки у 1954 році не залишила перспективну кар’єру, яку для неї бажав батько, щоб піти за Христом, і вступила до Інституту Місіонерок Христа Ісуса, нещодавно заснованого в Наваррі.

У період між 1955 та 1956 роками вона проходить новіціат у місіонерському інституті в Хав’єрі, і 3 жовтня складає свої тимчасові обітниці. У 1957 році вступає до дому формування Місіонерок Христа Ісуса у Валенсії та розпочинає навчання на факультеті богословських наук (теології), яке завершує у 1960 році захистом дипломної роботи на тему «Необхідність молитви у вченні Пія XII», отримавши найвищу оцінку summa cum laude. У Валенсії вона має нагоду познайомитися з єпископом монсеньйором Марселіно Олаечеа-і-Лойсагою. Свого часу, як архієпископ Памплони, він підтримав народження цього місіонерського інституту, а тепер опікувався місіонерками у Валенсії й став для Кармен цінним духовним наставником.

У 1960–1961 роках вона мешкає в Лондоні, щоб навчатися та покращити свої знання з англійської мови, готуючись таким чином до місії в Індії, тобто до місії, до якої відчувала покликання. Однак узимку 1961 року телеграма від настоятельки змушує її повернутися до Іспанії, а саме до Барселони, куди вона прибуває в січні 1962 року. Через певні внутрішні розбіжності, настоятельки Інституту вирішують, що Кармен та кілька інших сестер мають залишити згромадження ще до складання вічних обітниць у жовтні.

Цей крах її місіонерських планів, який завдав їй багато страждань, збігається в часі з її знайомством із теологами, котрі готують літургійне оновлення, що саме розпочинається завдяки Другому Ватиканському Собору. Таким чином вона зможе побачити свої страждання у світлі Пасхального Таїнства смерті та воскресіння Ісуса Христа.

У Барселоні вона має нагоду познайомитися з отцем Педро Фарнесом Шерером — іспанським літургістом, який проводить заняття з літургії й тісно пов’язаний з усім процесом літургійного оновлення. Кармен відвідує його лекції.

28 серпня 1962 року Кармен змушена залишити Інститут Місіонерок Христа Ісуса. У світлі лекцій отця Фарнеса про Пасхальне Таїнство вона переживатиме цей час як заклик Господа принести в жертву свого Ісаака: покликання до місії, яке вона відчувала з юності. Ця подія в її житті зробить її дуже чутливою до того, що Собор пропонує Церкві через Конституцію Sacrosanctum concilium, — до того багатства, яким Кармен згодом збагатить Дорогу через свої катехизи про Пасхальне Таїнство та Євхаристію.

Кармен разом з іншими сестрами, які залишили Інститут Місіонерок, переїжджає жити до Касас-Антунес — робітничого кварталу Барселони. Вона влаштовується на фабрику, сподіваючись, що одного дня зможе проголошувати Ісуса Христа робітницям… Проте цей день так і не настає, тому разом із ними вона починає задумуватися про місію серед шахтарів у Болівії.

Проте перед тим як вирушити на місію, за прикладом багатьох святих, вона вирішує здійснити паломництво до Святої Землі — пройти слідами Слова Божого, проголошуючи його в місцях, де воно сповнилося. Тут Писання відкривається їй дивовижним чином, і вона бачить, що для оновлення Церкви необхідно повернутися до витоків християнської спільноти та до єврейських коренів християнства. Цей життєвий досвід дозволить Кармен з особливою увагою та глибиною прийняти Конституцію Собору Dei Verbum, щоб згодом, разом із Кіко, передати її Дорозі. 7 серпня того ж 1963 року вона вирушає кораблем з Марселя до Ізраїлю.

5 січня 1964 року, коли Папа Павло VI відвідував Палестину, Кармен також була там, під час його подорожі до Назарета. Саме там вона познайомилася з отцем Готьє, засновником чернечої спільноти «Супутники та супутниці Ісуса Теслі», де чоловіки та жінки разом вели монаше життя. Ця зустріч перевернула її уявлення і показала, яким особливим і зовсім іншим може бути присвячене Богові життя.

5 липня 1964 року Кармен повертається до Барселони, сподіваючись застати своїх подруг, але ті вже в Мадриді. Тому 12 липня вона вирушає туди, щоб побачитися з родиною та товаришками й нарешті підготувати місію в Болівії. Уже 15 липня її сестра, Пілар Ернандес, розповідає їй про Кіко Аргуельо та його служіння серед бідних. У вересні Кармен знайомиться з Кіко особисто, а в листопаді він вирішує оселитися в бараках Паломерас-Альтас. Саме там у 1965 році, серед бідних, починає згуртуватися маленька спільнота. Кармен ближче знайомиться з цими людьми і з подивом бачить, як щиро ці знедолені прагнуть пізнати Ісуса Христа. Вона починає постійно відвідувати цю спільноту й зрештою вирішує оселитися неподалік.

28 серпня 1965 року Цивільна гвардія починає зносити бараки в Паломерас, і першим руйнують саме житло Кармен. Кіко вдається переконати архієпископа Мадрида, монсеньйора Касіміро Морсільйо, прийти їм на допомогу та зупинити знесення. Архієпископ, який щойно повернувся з Другого Ватиканського Собору, де був секретарем, знайомиться зі створеною тут спільнотою, благословляє її та закликає перенести цей досвід на парафії Мадрида. Ця подія допомагає Кармен прийняти рішення: не їхати до Болівії, а приєднатися до Кіко у справі євангелізації. І саме тут, серед бідних у Паломерас, де на очах Кармен народжується справжня християнська спільнота, для неї зовсім по-новому відкривається ще одна Конституція Собору — Lumen gentium. Вона бачить таїнство Церкви, яка стає присутньою в історії через спільноту братів і сестер, таких різних за віком, культурою та соціальним походженням…

Неможливо не дивуватися тому, як життя Кармен та всі його ключові події переплітаються з Конституціями Собору. Бог готував її до прийняття цих текстів Пасхального Таїнства, Слова Божого, Церкви як спільноти саме через події її власної історії: вихід з Інституту, паломництво до Ізраїлю слідами Слова Божого та життя в бараках серед бідних. Усе це згодом перетворилося на основу та зміст катехез, які разом із Кіко дали початок особливій формі християнського втаємничення. Вони відродили та адаптували до сьогодення практику давнього катехуменату, як цього і вимагав сам Собор: «Слід відновити катехуменат для дорослих, поділений на кілька ступенів… з метою належного повчання…» (SC 64). Саме ця «тринога», що складається зі Слова, Літургії та Спільнота, стала фундаментом Неокатехуменальної Дороги.

У 1966 році Кіко та Кармен починають робити катехези в одній із парафій Мадрида, а в 1967 році в Сан-Фронтіс (Самора). 26 березня вони святкують свою першу Пасхальну Вігілію у Фуентес (Сеговія). У листопаді вони розпочинають катехези в Авілі, де знайомляться з отцем Діно Торреджані, який і запрошує їх приїхати до Рима.

У червні 1968 року Кіко та Кармен вирушають до Рима. Кіко оселяється в Боргетто-Латіно, а Кармен — у сестер святої Бригіди. Отець Діно веде їх у паломництво до Санктуарію в Помпеях, щоб доручити їхнє служіння під покров Богородиці. Вони відвідують кількох римських настоятелів, проте ті не виявляють жодного інтересу. Натомість завдяки молоді, яка працює серед мешканців бараків у Боргетто, вони знаходять вихід на їхню парафію, тобто парафію Святих Канадських Мучеників. У супроводі отця Франческо Куппіні з Болоньї, який став пресвітером екіпи, протягом вересня-листопада 1968 року, вони проголошують катехези, і так народжується перша спільнота в парафії Канадських Мучеників у Римі.

Наприкінці листопада вони вже в Лісабоні, у парафії Пенья-де-Франса, щоб проголошувати перші катехези в Португалії. Після цього розпочинається невтомна євангелізаційна праця в Іспанії, Італії та Франції.

У липні 1971 року отець Франческо Куппіні повертається до своєї дієцезії в Болоньї, і молодий священник з Авіли, Хесус Бласкес, заміняє його як пресвітера екіпи в Іспанії. Отця Маріо Пецці запрошують супроводжувати Кіко та Кармен під час євангелізації в Італії аж до 1982 року, аж поки не запросять стати частиною екіпи, відповідальної за Неокатехуменальну Дорогу на постійній основі.

Багато подій з життя Кармен тепер переплітаються з розвитком та історією Дороги.

Для Кармен важливим було лише одне — виконувати Божу волю, і це дарувало їй ту свободу духу та відвагу, що притаманні великим постатям у Церкві. Вона була наділена непересічним інтелектом та надзвичайною працездатністю, а також здобула наукову й богословську освіту, яка стала провидінням для місії, до якої Господь покликав її разом із Кіко Аргуельо, тобто до Неокатехуменальної Дороги. Як дослідниця Святого Письма, ранньої Церкви, витоків християнства, його юдейського коріння та традицій єврейського народу, вона вміла майстерно поєднувати у своїх катехезах Старий і Новий Завіти. Крім того, вона чудово знала Історію та Магістеріум Церкви. Кармен була палкою прихильницею Другого Ватиканського Собору, особливо Конституцій Lumen gentium, Dei Verbum та Sacrosanctum concilium із її наново відкритим Пасхальним Таїнством — соборових документів, які лежать в основі оновлення, що його Дорога, як ітинерарій християнського втаємничення, приносить сьогодні Церкві.

Кармен справді пройшла весь світ, проголошуючи Євангеліє та разом із Кіко Аргуельо допомагаючи пробудити сотні покликань до священства, чернечого та місійного життя, залучаючи до цього також цілі сім’ї. Вона проповідувала Євангеліє тисячам молодих людей, які палко її вітали, адже вона завжди мала для них правдиве й радикальне слово, не боячись йти проти течії. Вона відважно говорила про аборти, цінність материнства, фальшивий фемінізм, руйнування сім’ї… та, понад усе, про Божу любов, об’явлену в Ісусі Христі, в якого завжди була закохана, що чітко видно в її проголошеннях та особистих щоденниках. Кармен єднала особлива дружба зі святим Йоаном Павлом ІІ. Велика любов, яку вона плекала до Пап і до Церкви, а особливо глибина та оригінальність її катехез, дозволяють вважати Кармен Ернандес однією з найважливіших жінок у Католицькій Церкві XX століття.

16 травня 2015 року вона разом із Кіко отримує ступінь доктора honoris causa з богослов’я в Catholic University of America (CUA). Університет проявив бажання надати цей докторський ступінь за їхнє служіння бідним, яке привело багатьох із них до сопричастя з Христом у католицькій вірі. Кармен належить визнання за її неоціненний внесок у формування богословсько-катехитичного синтезу Неокатехуменальної Дороги: її глибоке знання Святого Письма та юдейського світу, її дотичність до всього оновлення, яке приніс Собор (особливо через отця Фарнеса). Її знання давнього катехуменату та історії Церкви уможливили, разом із Кіко, створення цього ітинерарію християнського втаємничення в сучасній Церкві.

Особисті записи, опубліковані після її смерті та взяті з її щоденників, відкрили нам ту Кармен, яка переживала великі духовні страждання і часто перебувала в «темній ночі» посеред незліченних подорожей та безперервної місійної діяльності. До цих душевних мук, починаючи з її падіння в кафедральному соборі Сеула (2010 рік), до самої смерті, додалися ще й різні фізичні страждання. Попри все це, вона до останнього не залишала справи благовіщення разом із Кіко та отцем Маріо. Її остання подорож відбулася до улюбленої Святої Землі за чотири місяці до смерті, де вона супроводжувала Кіко під час зустрічі єпископів у Domus Galilaeae (Ізраїль) в Світлий тиждень 2016 року.

19 липня 2016 року о 16:45 Кармен Ернандес, у віці 85 років, була покликана до Божого дому, а 21 липня в кафедральному соборі Альмудена відбувся її урочистий похорон. Богослужіння очолив тогочасний архієпископ Мадрида кардинал Карлос Осоро у співслужінні з кардиналами Станіславом Рилко, Антоніо Марією Руко, Рікардо Бласкесом, Карлосом Аміго та апостольським нунцієм в Іспанії монсеньйором Ренцо Фратіні, який зачитав звернення Папи Франциска: «Із глибоким сумом я сприйняв звістку про смерть Сеньйори Кармен Ернандес, що настала після довгого життєвого шляху, позначеного її любов’ю до Ісуса Христа та великим місійним запалом… Дякую Богові за свідчення цієї жінки, яка керувалася щирою любов’ю до Церкви та віддала своє життя заради проголошення Доброї Новини…». У своєму слові отець Маріо зазначив: «Думаю, історики ще детально досліджуватимуть цей факт заснування церковної реальності чоловіком та жінкою, які постійно співпрацювали разом», і праця яких тривала понад 50 років. Рабин Розенбаум у своєму листі зі співчуттям з нагоди смерті Кармен написав: «Кармен була цадікою — святою та праведною жінкою, жінкою з пророчим баченням і безмежною любов’ю до Божих дітей. Я мав привілей знати її та разом відчувати Руах га-Кодеш — Дух Святості, яким вона володіла у винятковий спосіб». Ці слова не дивують, адже Кармен ще з 1963 року, коли вперше відвідала Ізраїль, плекала велику любов до Святої Землі й палко передавала її братам на Дорозі. Похорон Кармен супроводжувався заупокійними богослужіннями, які пройшли в численних кафедральних соборах та храмах по всьому світу.

Її тіло спочиває в саду семінарії Redemptoris Mater у Мадриді, і його відвідують тисячі людей з усього світу. Щороку 19 липня, у день спомину її переходу до Неба, тисячі братів збираються на молитву в численних парафіях та дієцезіях по всьому світу.

4 грудня 2022 року тогочасний архієпископ Мадрида кардинал Карлос Осоро в присутності 50 єпископів відкрив дієцезіальний етап процесу беатифікації та канонізації Кармен Ернандес, після чого її було проголошено «Слугою Божою». 2 червня 2026 року кардинал Хосе Кобо Кано, теперішній архієпископ Мадрида, оголошує про завершення дієцезіального етапу та передає всі документи до Дикастерії в справах святих у Римі.

За десять років, що минули з дня її смерті, її могилу відвідали понад 120 000 братів і сестер із більш ніж 100 країн світу. У межах процесу канонізації вже зафіксовано понад 15 000 свідчень про отримані благодаті й вислухані прохання, а також 60 000 молитовних прохань про її заступництво. Люди з усіх п’яти континентів повсякчас звертаються до неї по допомогу в найрізноманітніших потребах.

Вшанування пам’яті Кармен Ернандес

Відзнака від Міністерства туризму Ізраїлю на знак вдячності та дружби (Єрусалим, 2004 рік).

27 травня 2018 року Кіко Аргуельйо представив симфонію «Страждання невинних» — симфонічно-катехитичне дійство в соборі міста Сорія, організоване на честь Кармен Ернандес. Самц подію очолив єпископ, також на ньому були присутні представники світської влади.

У деяких містах на її згадку було названо площі та вулиці: три в Італії, одну в Албанії та ще одну в Бразилії. У Туделі (Наварра) 2023 року було встановлено меморіальну дошку — це місто, де Кармен провела більшу частину свого дитинства, а 2024 року ще одну в коледжі Товариства Марії (Compañía de María), де минули її роки навчання.

2024 року в Єрусалимі було відкрито «Domus Bethaniae» — навчальний центр для пресвітерів. Завдяки любові, яку Кармен виявляла до Святої Землі, цей дім було відкрито на Великдень і віддано під покровительство Слуги Божої Кармен Ернандес.

Видані книги

– Кармен Ернандес Баррера, Щоденники – 1979–1981, за редакцією Дж. Сотіля та Е. Пасотті, BAC, Мадрид, 2017 (іспанською, італійською, французькою, англійською, польською, португальською, хорватською, корейською, угорською та російською мовами).

– Кармен Ернандес Баррера, Необхідність молитви у вченні Пія XII, за редакцією Р. Ороско та А. Карраскоса, видавництво De Brouwer, Більбао, 2024 (іспанською, італійською, португальською та польською мовами).

– Акіліно Каюела, Кармен Ернандес — Біографічні нотатки, BAC, Мадрид, 2021 (іспанською, італійською, французькою, англійською, німецькою, нідерландською, польською, португальською, хорватською та російською мовами).

– Джорджо Річчі, «Юдейсько-християнські символи між наукою та вірою. Роздуми з Кармен Ернандес», К’єріко, Неаполь 2021 (італійською, іспанською та англійською мовами).

– Франческо Г. Вольтаджо — Паоло Альф’єрі, В тобі всі мої джерела — Слуга Божа Кармен Ернандес у Святій Землі, BAC, Мадрид 2023 (італійською, іспанською, англійською, португальською, польською та арабською мовами).

– Кармен Ернандес Сальданья, Жінки Сорії в історії, Soria Edita 2023 (із розділом, присвяченим Слузі Божій Кармен Ернандес Баррері).

– Джанфранко Сантіні, Святий як друг — Сім оповідань, Tau editrice, Тоді (Перуджа) 2024.

– Хосефіна Рамон Берна, Нерозділене серце: місія і дівоцтво в Кармен Ернандес, BAC, Мадрид 2025 (іспанською, італійською, португальською, французькою, англійською, німецькою, нідерландською, польською, китайською, чеською, румунською, шведською мовами).

– Чарлі Метола — Ісабель Бандерас, Слуга Божа Кармен Ернандес — її життя та місія у 50 питаннях, BAC, Мадрид 2025 (іспанською, італійською, португальською, польською, англійською та німецькою мовами).

– Хосе Касас — Хорхе Боррель, Світло і пітьмо, благословіте Господа. Слуга Божа Кармен Ернандес Баррера в Барселоні (1962–1964). Коротке історичне дослідження, Desclée De Brouwer, Більбао 2026.