Кіко Аргуельо
Франсіско Хосе Гомес Аргуельо Вірц народився в Леоні (Іспанія) 9 січня 1939 року в родині Хосе Гомеса де Аргуельо Діас-Кансеко та Пілар Вірц Суарес-Гісасола і був старшим з чотирьох братів. Коли йому виповнилося два роки, батьки переїхали до Мадрида. Вивчав образотворче мистецтво в Академії Сан-Фернандо в Мадриді, де здобув диплом викладача малювання. Брав участь у численних виставках та конкурсах живопису в Іспанії. У 1959 році отримав Надзвичайну національну премію молодіжного живопису за картину «Очікування».
Наприкінці 50-х років він переживає екзистенційну кризу, яка приводить його до глибокої зустрічі з Ісусом Христом і спонукає присвятити своє життя та мистецтво Христу й Церкві, що також змінює зміст його творчості. 8 грудня 1959 року, надвечір, перебуваючи в домі своїх батьків, він відчуває внутрішній поштовх усамітнитися у своїй кімнаті, щоб помолитися. Там він відчуває присутність Діви Марії з Дитятком на руках, яка довіряє йому послання: «Потрібно створювати християнські спільноти, подібні до Святого Сімейства з Назарета, які жили б у смиренні, простоті та прославі. Інший є Христом». Це послання вражає його і стає основою всього його життя.
У 1960 році, напередодні Другого Ватиканського Вселенського Собору, який глибоко позначиться на його християнському та мистецькому житті, він разом із отцем Хосе Мануелем де Агіларом здійснює подорож Європою. Разом вони досліджують сакральне мистецтво, прагнучи знайти точки дотику між католицьким і протестантським мистецтвом у контексті скликання Собору. Разом зі скульптором Хосе Луїсом Алонсо Коомонте та майстром вітражу Карлосом Муньйосом де Паблосом він створює групу з дослідження та розвитку сакрального мистецтва «Gremio 62» і проводить низку виставок у Мадриді, Руані (Франція) та Гаазі (Нідерланди). Його життя в ці роки вже позначене апостольським служінняс, будучи викладачем Курсійос де Крістіандад (Курсів християнства).
Почувши промову Папи Святого Йоана XXIII, котрий говорив про Церкву бідних, він відчув, що оновлення Церкви прийде саме через них, і тому в 1964 році Кіко залишив свою кар’єру художника. Йдучи слідами Святого Шарля де Фуко, що означає жити прихованим життям Ісуса в Назареті, він вирішує оселитися серед найбідніших, у бараці в районі Паломерас-Альтас на околиці Мадрида. Навколо нього збирається група циган, маргіналів, бідняків… саме вони й стануть ядром першої неокатехуменальної спільноти.
У Паломерас він знайомиться з Кармен Ернандес Баррерою, яка щойно повернулася з Ізраїлю та яка, завдяки іспанському літургісту отцю Педро Фарнесу Шереру, була глибоко обізнана з усією літургійною реформою Другого Ватиканського Собору. Кармен була надзвичайно вражена спільнотою вбогих, яку зустріла в Паломерас, і вирішила залишитися жити там, серед них, у сусідньому бараці.
На прохання тих самих убогих, серед яких вони живуть, Кіко та Кармен починають проголошувати Євангеліє Ісуса Христа, і крок за кроком, з плином часу Господь приводить їх до створення теологічно-катехитичного синтезу. Цей синтез, заснований на Слові Божому, Літургії та Спільноті, дозволяє людям жити в братерському сопричасті та веде їх до зрілої віри.
Цей новий ітинерарій християнського втаємничення викликав зацікавленість у архієпископа Мадрида, монсеньйора Касіміро Морсільйо. Монсеньйор Морсільйо дізнався, що 28 серпня 1965 року урядовий наказ зобов’язав Цивільну гвардію знести бараки в Паломерас-Альтас. Кіко, натомість, попросив про допомогу архієпископа, який особисто приїхав до Паломерас і зупинив знесення. Він на власні очі побачив те, що Кіко та Кармен робили серед бідних, і заохотив їх перенести цей досвід євангелізації на інші парафії Мадрида. Так вони розпочали свою працю також у Саморі та Авілі (1965–1967).
В Авілі він знайомиться зі слугою Божим монсеньйором Діно Торреджані, засновником згромадження Слуг Церкви, який запрошує їх приїхати до Рима. У 1968 році вони переїжджають до Рима з листом від архієпископа Мадрида монсеньйора Касіміро Морсільйо до вікарія Папи, кардинала Анджело Делль’Акква. Тут розпочинається їхня місія в бараках Боргетто Латіно. У період між вереснем і листопадом Кіко та Кармен у супроводі пресвітера дона Франческо Куппіні, після отримання дозволу від кардинала-вікарія, проводять катехези, і в римській парафії Святих Канадських Мучеників народжується перша неокатехуменальна спільнота.
Уся ця пристрасть до євангелізації, яку Кіко та Кармен втілюють у життя, завжди відбувалася в супроводі пресвітера. До 1971 року це був отець Франческо Куппіні, потім іспанський пресвітер отець Хесус Бласкес, а з 1971 року для проведення катехез в Італії (і з 1982 року вже на постійній основі) — отець Маріо Пецці. Ця місія згуртувала навколо них пресвітерів, подружні пари та неодружених людей, які відчули покликання стати ітинерантами. Вони виявляють готовність вирушити в будь-яку точку світу, щоб нести таку ж модель християнського втаємничення всюди, звідки надходять прохання про катехези.
Вони розпочинають інтенсивну катехетичну діяльність із прагненням принести оновлення Другого Ватиканського Собору в парафії. Ця діяльність крок за кроком структурується як ітинерарій післяхрестильного християнського втаємничення. Після слухання проголошення та катехез народжується неокатехуменальна спільнота, яка вирушає «в дорогу», щоб поетапно наново відкривати для себе таїнство Хрещення. Це малі спільноти, подібні до Святого Сімейства з Назарета, які прагнуть жити в смиренні, простоті та в дусі прослави, де інший є Христом. Спільноти народжуються не за волею людей, які об’єднуються в якусь асоціацію, а завдяки тим, хто після завершення двох місяців керигматичних катехез відчуває покликання до дороги поступового та прогресивного зростання зерна свого хрещення. Це екзистенційна зміна життя через вирощування в собі божественного життя. Таким чином, як і в первісній Церкві, християни у спільноті роблять видимим діло спасіння, яке Бог здійснює в них через шлях вирощування віри. Спільнота, як Тіло воскреслого Христа, уприсутнює любов та єдність — знаки, здатні закликати язичників до віри. Це модель втілення Другого Ватиканського Собору та того, чого Собор палко прагнув, коли представляв Церкву як світло, сіль і закваску. Така модель пророче допомагає парафії перейти від душпастирства, заснованого лише на уділенні таїнств, до душпастирства євангелізації. У секуляризованому суспільстві неокатехуменальні спільноти живуть у Церкві, як Народ Божом, як таїнство спасіння та як світло серед народів.
Мистецький темперамент Кіко, його екзистенційний досвід та формування як катехіста на Cursillos de Cristiandad, разом із теологічною підготовкою Кармен, її пристрастю до євангелізації та обізнаністю з рухом оновлення Другого Ватиканського Собору стануть основою Неокатехуменальної дороги.
Ця справа отримує своє перше офіційне благословення під час аудієнції 8 травня 1974 року словами Папи, Святого Павла VI: «Яку ж радість і яку надію ви даруєте нам своєю присутністю та своєю діяльністю!», а також отримає надзвичайно цінне підтвердження під час аудієнції 12 січня 1977 року з промовою Папи, повністю присвяченою Неокатехуменальній дорозі. Наприкінці аудієнції Папа приватно приймає Кіко та Кармен. До Кіко він звертається з такими словами: «Будь смиренним і вірним Церкві, і Церква буде вірною тобі», а Кармен, яка стояла перед ним на колінах, він покладає руку на голову.
Кіко і Кармен, будучи дуже уважними та вірними Магістеріуму Церкви, після промови Святого Йоана Павла ІІ на VI Симпозіумі Ради Конференцій Європи (11 жовтня 1985 року), яка закликала Церкву до «Нової Євангелізації», відчувають певний внутрішній поклик. З одного боку, розпочати у 1986 році нову модель євангелізації, закликаючи сім’ї з їхніми дітьми, а з іншого боку — відкрити семінарії, які були б дієцезіальними, місійними та міжнародними й отримали назву Redemptoris Mater. 14 лютого 1988 року за підтримки Святішого Отця кардинал-вікарій Уго Полетті засновує в Римі першу дієцезіальну місійну семінарію Redemptoris Mater.
Станом на 2026 рік, на п’яти континентах існує 116 дієцезіальних місійних семінарій, у яких уже висвячено понад 3000 пресвітерів. Кіко та Кармен здійснювали невтомні місійні подорожі: зустрічі з численними спільнотами, що постали в багатьох країнах, міжнародні зустрічі з молоддю, як для пробудження покликань до священницького та богопосвяченого життя, так і для залучення й заклику самих сімей разом із їхніми дітьми добровільно віддати себе справі євангелізації сучасного світу.
Дорога отримала особливий дар 30 серпня 1990 року з Листом «Ogniqualvolta», адресованим монсеньйору Паулю Йозефу Кордесу, відповідальному «ad personam» за Неокатехуменальні спільноти. Цим Листом Папа Святий Йоан Павло ІІ визнає «Неокатехуменальну дорогу як ітинерарій католицької формації, дійсний для суспільства та для теперішнього часу».
Два формальних та вирішальних кроки будуть зроблені у 2002 році з Декретом про затвердження «ad experimentum» Статуту Неокатехуменальної дороги Папською радою у справах мирян за дорученням Папи Йоана Павла ІІ. Згодом у 2008 році (11 травня, на урочистість П’ятидесятниці) з остаточним затвердженням Дороги, яку підтвердив Папа Бенедикт XVI, як «модель дієцезіального здійснення християнського втаємничення» (Статут, ст. 1, 2). Після цього 26 грудня 2010 року відбудеться офіційне затвердження «Директорію Неокатехуменальної дороги», тобто текстів катехез Кіко та Кармен, які супроводжують неокатехуменальний ітинерарій. Згодом, 8 січня 2012 року, відбудеться затвердження богослужінь із Катехитичного директорію, і, зрештою, у 2014 році — підтвердження Папою Франциском через Державний секретаріат літургійної практики та Статуту Неокатехуменальної дороги.
Кіко, на запрошення Святішого Отця, у якості аудитора брав участь в кількох Синодах:
- У 1983 році на Синоді про Покаяння та примирення в місії Церкви;
- На Синоді 1987 року, присвяченому темі Покликання та місія мирян у Церкві та у світі;
- У 1999 році на II спеціальній асамблеї Синоду єпископів для Європи;
- У 2005 році на XI черговій Генеральній асамблеї Синоду єпископів, присвяченій Євхаристії;
- У 2008 році на XII черговій Асамблеї Синоду єпископів на тему «Слово Боже»;
- На Синоді 2012 року, присвяченому темі Нова євангелізація для передачі християнської віри.
Крім того, у 1990 році Папа Святий Йоан Павло ІІ призначив його радником Папської ради у справах мирян терміном на 5 років. Це призначення було продовжено у 1996 та 2001 роках, а у 2008 році його підтвердив Папа Бенедикт XVI та у 2014 році — Папа Франциск. Тобто Кіко входив до складу Дикастерії у справах мирян з 1990 до 2019 року .
У 2011 році Папа Бенедикт XVI призначив його радником Папської ради з питань сприяння новій євангелізації терміном на 5 років.
Виступи Кіко з нагоди вручення докторських ступенів, а також його промови на Синодах, стали чудовою нагодою для розкриття всього теологічного та духовного багатства тієї справи, яку Господь забажав покликати до життя. Тобто у цих доповідях порушувалися такі важливі теми, як місія сім’ї в Церкві, проголошення керигми в новій євангелізації, нова естетика в Церкві, а також розвиток дружніх відносин з єврейським народом у світлі декларації «Nostra aetate». Окрім цього, особливу увагу було приділено священничій місії мирян, центральному місцю Євхаристії та Слова Божого у християнському втаємниченні та формації, а також нагальній потребі передавати віру дітям. Кіко наголошував на необхідності наново відкрити справжнє обличчя парафії та на тій увазі, яку вся Церква покликана приділяти Новим церковним реаліям — зокрема Неокатехуменальній дорозі як шляху християнського втаємничення в парафіях та для парафій.
На заклик до нової євангелізації, звернений до всієї Церкви Святим Йоаном Павлом ІІ у 1985 році, про що ми вже згадували раніше, Кіко та Кармен відповідають закликом до сімей разом із їхніми дітьми. Так народилися «missio ad gentes» — сімейні осередки (батьки та діти), які вирушають жити в регіони, що потребують християнської присутності та свідчення. Вони покликані самими єпископами, які ввіряють їм ці місії, а супроводжує їх пресвітер, що робить це справжньою «missio». На сьогоднішній день вони присутні у 64 країнах, де сформовано вже 220 таких missio ad gentes. Кіко і Кармен також дали відповідь на заклик Папи Франциска приділяти увагу периферіям, особливо у великих містах. Вони запропонували спільнотам, які завершили неокатехуменальний ітинерарій, добровільно виходити на місію як спільнота, тобто залишати власну парафію та переходити до іншої, туди, де єпископ або настоятель просять про християнську присутність. Таким чином, декілька «Communitates in missionem» уже були відправлені на периферії Рима, Мадрида та багатьох інших міст.
Відтворення сьогодні шляху християнського втаємничення, який, з одного боку, вбирав би в себе все багатство давнього катехуменату, а з іншого — укорінювався б у сучасному суспільстві та Церкві, будучи уважним до всього оновлення, прагненого Собором, вимагає справді геніальної благодаті та здібностей, якими Господь обдарував Кіко та Кармен. Разом із теологічно-катехитичним синтезом цей дар включає також увагу до літургійних просторів та елементів, живопису, музики…
Перш за все, Господь надихає Кіко переосмислити літургійний простір, який відповідав би потребам спільноти. Це нова естетика, яка від спільноти поширюється на всю парафію, створюючи нову модель парафії. У такий спосіб відновлюється літургійне зібрання. Досліджуючи баптистерії ранньої Церкви, він будує хрестильну купіль в центрі літургійного простору. Вона дозволяє проводити хрещення через занурення — як найбільш відповідний знак того, що святкується в цьому таїнстві, згідно з вказівками Собору. Він розташовує вівтар ближче до центру, а на стінах навколо нього створює та пише «корону корону». Це живописні полотна, які уприсутнюють великі таємниці історії спасіння згідно з каноном Східної Церкви. До цих розписів Кіко застосовує також свої знання сучасного мистецтва. Для всієї цієї справи він також залучає до співпраці кількох архітекторів та художників, з якими створив справжню школу.
Поряд із літургійними просторами, які необхідні спільнотам для того, щоб вони могли розпочати цей поступовий шлях формації та брати повну участь у Літургії, Кіко поклав музику на багато псалмів та інших уривків зі Святого Письма, гімни ранньої Церкви, вірші духовних авторів і навіть деякі власні тексти.
Є ще один важлий аспект, який варто підкреслити і який показує весь масштаб «творчого слухання», з яким Кіко та Кармен поставилися до Вчення Пап. У своїй промові до Римської курії 21 грудня 2009 року Папа Бенедикт висловлює ідею «Дворика поган», щоб створити простір для відкритого діалогу між усіма, віруючими та невіруючими, перед обличчям сучасних викликів. Кіко відповідає на цей заклик, засновуючи Симфонічний оркестр Неокатехуменальної дороги та створивши у 2010 році симфонію «Страждання невинних». Ця музична композиція в літургійній та катехитичній формі представляє страждання невинних. Вона виконувалася в головних театрах, концертних залах, на площах і в соборах по всьому світу: в Єрусалимі, Римі, Мадриді, Нью-Йорку, Чикаго, Будапешті, Токіо, Берліні, Любліні, Аушвіці… У 2023 році він написав другу симфонію, що складається з трьох частин, під назвою «Месія». Обидві симфонії були виконані в неділю 1 червня 2025 року в аудиторії «Parco della Musica Ennio Morricone» у Римі, в залі Санта-Чечілія, з нагоди Ювілею сімей. Цей твір також виконувався в мечеті-соборі Кордови, в Ов’єдо та в соборі Толедо.
Все це було ініційовано Святим Духом у відповідь на нагальну потребу євангелізації сучасного світу, згідно з вказівками Пап та Собору.
Тепер ми можемо трохи детальніше зупинитися на всій цій справі, покликаній до життя Святим Духом.
Архітектура та живопис
Слідуючи за Собором, Кіко Аргуельо разом із Кармен Ернандес пропонують повне оновлення: від архітектури до іконографії. Йдеться про літургійні простори для зустрічі людей, які він назвав Catecumenium (Катехуменіум), з усіма притаманними їм знаками, що вже сформувалися на Дорозі: Президіумом, Амвоном, Вівтарем у центрі, Хрестильною купіллю…
Ці художні твори Кіко можна побачити у багатьох парафіях:
– Ла-Палома (Мадрид)
– Сан-Бартоломео-ін-Туто (Флоренція)
– Санта-Каталіна Лабуре (Мадрид)
– Саграда Фамілія (Оулу — Фінляндія)
– Кафедральний Собор Нуестра-Сеньйора-де-Арабія (Бахрейн)
В інших храмах та парафіях він створює цикли розписів з «коронами містерійними» та «ретабло» (вівтарними картинами), покликаними звеличувати літургійні свята згідно зі східною традицією.
– Мадридський собор (абсид і каплиця Божої Матері Дороги)
– Фреска в парафії св. Якова (Авіла)
– В Римі: Крипта і зал парафіяльного храму Святих Канадських Мучеників, Святої Франчески Кабріні, Святого Луїджі Гонзаги та Різдва Христового
– Літургійна зала в парафії Сан-Фронтіс (Самора)
– У Мадриді: церква та зал Пресвятої Діви Марії Трансіто, Святого Йосифа, Святого Себастьяна, Ла-Палома, Святого Роке
– Зал парафії «Бонн-Нувель» (Париж)
Разом із художньою школою, яку він створив, Кіко виконує кілька циклів розписів:
– Парафія Пресвятої Трійці (П’яченца)
– Парафія Святого Йоана Хрестителя (Перуджа)
– Парафія Пресвятої Трійці (Сан-Педро-дель-Пінатар, Мурсія)
– Парафія святого Максиміліана М. Кольбе (Рим)
– Церква Святого Франциска Хав’єра (Шанхай — Китай)
– Парафія Ель-Пілар (Вальдеморо — Мадрид)
– Парафія Діви Здоров’я в Поетто (Кальярі)
– Церкви в Троїні, Местре, Вероні тощо
– Церква-монастир кармелітів Святого Йосипа (Мазаррон, Мурсія)
Неокатехуменальні центри
Окрім храмів та парафіяльних літургійних залів, він створює Неокатехуменальні центри та будинки для конвівенцій — місця зустрічі для катехістів Дороги, братів та дієцезій:
– Неокатехуменальний центр у Мадриді та Римі
– Неокатехуменальний центр «Слуга Ягве» (Порто-Сан-Джорджо) — місце зустрічі та послання ітинерантів до різних народів. У 1988 році святий Йоан Павло ІІ відслужив тут Євхаристію та послав перші сім’ї на місію. У цьому центрі Кіко створює перший Санктуарій Слова, який є місцем для вивчення та скрутації Святого Письма, оздобленеий унікальним вітражем.
– Міжнародний центр «Domus Galilaeae» (Дім Галілеї) на Горі Блаженств у Святій Землі. Цей центр втілює задум Кармен Ернандес — збудувати осередок формації для пресвітерів та катехістів у Святій Землі. Святий Йоан Павло ІІ, який у 2000 році відвідав цей дім та благословив його будівництво, прагнув, щоб він міг «сприяти глибокій релігійній формації та плідному діалогу між юдаїзмом і Католицькою Церквою». Свідченням цього є тисячі візитів як юдеїв, так і палестинців, які залишаються під глибоким враженням від краси та гостинності Дому, а також міжнародні конвівенції єпископів та равинів.
– Будинки для конвівенцій та неокатехуменальні центри у різних країнах Америки, Африки та Європи.
Семінарії Redemptoris Mater
Господь надихає Кіко та Кармен усвідомити потребу допомогти Церкві в цьому оновленні, заснувавши разом зі святим Йоаном Павлом ІІ першу Дієцезіальну місійну семінарію Redemptoris Mater в Римі. За нею постане багато інших семінарій Redemptoris Mater (на сьогоднішній день їх налічується 116), відкритих єпископами в різних дієцезіях. Кіко розробляє архітектурну модель для багатьох із цих семінарій:
– Семінарія «Redemptoris Mater» у Мачераті (Італія)
– Семінарія «Redemptoris Mater» у Медельїні (Колумбія)
– Семінарія «Redemptoris Mater» у Бразиліа (Бразилія)
– Семінарія «Redemptoris Mater» у Варшаві (Польща)
– Семінарія «Redemptoris Mater» у Манагуа (Нікарагуа)
– Семінарія Redemptoris Mater у Галілеї. Головне місце тут, що є вельми символічним, займає скульптурна композиція Христа з апостолами.
– Семінарія «Redemptoris Mater» у Денвері (США)
– Семінарія «Redemptoris Mater» в Авіньйоні (Франція)
– Семінарія «Redemptoris Mater» у Коста-Ріці
– Церква семінарій «Redemptoris Mater» у Римі та Мадриді
Інші види мистецтва
Крім цих творів архітектури, живопису та скульптури, Кіко займається й іншими видами мистецтва: вітражами, літургійними гобеленами та ювелірними виробами (для євхаристії), як-от хрестами, чашами, обкладинками для Біблій, Євангеліаріями тощо — завжди з метою служіння християнській спільноті на її дорозі віри.
– Вітражі в Мадридському соборі (Іспанія)
– Вітражі в Міжнародному центрі «Порто С. Джорджо» (Італія)
– Вітражі в семінаріях Рима та Мадрида
– Вітражі в «Domus Galilaeae» (Ізраїль)
Ми також прагнемо виділити два видання:
– «Керигма. В бараках з бідними», видавництво «San Pablo», 2012 рік, з передмовою кардинала Антоніо Каньїсареса, префекта Конгрегації Божого Культу, та кардинала Крістофа Шенборна, архієпископа Відня. У книзі розповідається про досвід Кіко серед бідних та проголошення керигми. Видана іспанською, італійською, португальською, французькою, англійською, німецькою, японською, угорською, польською, російською, арабською, корейською та китайською мовами.
– «Нотатки. 1988–2014» з передмовою кардинала Рікардо Бласкеса, голови Конференції іспанських єпископів, видавництво «Cantagalli», 2016 рік. Це збірка віршів та інтимних молитв самого Кіко. Видана іспанською, італійською, португальською, французькою, англійською, хорватською, німецькою, нідерландською, російською та польською мовами.
Публічні визнання та нагороди, які отримав Кіко:
– Нагорода Міністерства туризму Ізраїля за постійне прагнення приводити християн з усього світу до Святої Землі (Єрусалим, 2005 рік).
– Звання почесного доктора honoris causa, присвоєне Папським інститутом Йоана Павла ІІ за «повне визнання цінності сім’ї як церковного та суспільного суб’єкта, у цілковитій згоді з доктриною Йоана Павла ІІ, за беззастережне прийняття пророчої енцикліки Павла VI Humanae Vitae сім’ями Дороги, а також за відродження в родині домашньої літургії для передачі віри новим поколінням» (Рим, 2009 рік).
– Звання почесного доктора honoris causa з богослов’я від Люблінського католицького університету (Польща) за те, що «поклав початок післяхрестильному духовному формуванню, яке через християнське втаємничення провадить євангелізаційну діяльність по всьому світу» (Люблін, 2013 рік).
– Звання почесного доктора honoris causa з богослов’я, присвоєне йому та Кармен, Католицьким університетом Америки, «за визначне служіння бідним, яке привело багатьох людей до сопричастя з Христом та до католицької віри» (Вашингтон, 2015 рік).
– Звання почесного доктора honoris causa, присвоєне Кіко Аргуельйо разом із равином Давидом Розеном, Університетом Франсіско де Віторія в Мадриді за їхній внесок у юдейсько-християнський діалог (2021 рік).
– Медаль «Per Artem ad Deum», вручена асоціацією «Sacraexpo» (Польща) під патронатом Дикастерії культури та освіти (2024 рік), за духовний внесок, здійснений через його мистецтво.
– Звання почесного громадянина муніципалітету Порто-Сан-Джорджо (Фермо, Італія) за надання місту міжнародної відомості завдяки Міжнародному центру «Слуга Ягве».
– Премія в галузі журналістики «Religión en libertad» 2025: Спеціальна нагорода року 2025 Кіко Аргуельйо за його велике євангелізаційне служіння.
Навіть зважаючи на геніальність мистецької спадщини Кіко на благо Церкви, сам він у своїй короткій промові з нагоди вручення медалі «Per artem ad Deum» зазначив, що «найважливішим у всій моїй мистецькій діяльності було відкриття Дороги Християнського Втаємничення в усій Церкві, яка допомагає стільком сім’ям та стільком молодим людям. Ось це дійсно витвір мистецтва!».