Візит парафії Нашої Пані з Коромото 15-3-1981

С. Йоан Павло ІІ

Рим, 15 березня 1981 *

Зупинившися ненадовго з учасниками асоціації бочистів, нещодавно створеної для допомоги людям похилого віку цієї зони, Йоан Павло ІІ пішов до церкви, де настоятель представив йому неокатехуменальні спільноти, які вже протягом пари років включені в життя парафії.

“Ось група братів з неокатехуменальної дороги – сказав монсіньйор Gulizia. Разом з ними тут знаходиться група катехістів з парафії канадських мучеників, які в січні 1970 року прийшли до нас, щоб через катехезу заініціювати тут неокатехуменальну дорогу. Минуло одинадцять років, святий Отче, і сьогодні ми можемо сказати, що після багатограних проходжень, страждань і радощів ця дорога конкретизується в різноманітному прислуговуванні потребам парафії, звісно ж, що біля потсійного осбистого дозрівання на дорозі віри. Тут присутні священики, які є мандрівними катехістами, а також велика група катехістів, яка готує молодь до миропомазання, оскільки саме сектор душ пастирства, разом з приготуванням до хрещення і з катехезою для наречених, було довірено цим братам. Це є, святий Отче, дійсність, яка входить до складу нашої парафіяльної спільноти, це є один зі знаків нашої церковної громадськості, знак, який провіщає те, що в нашій парафії будується Царство Боже”.

Радість і вдячність за ще одну можливість зустрічі з папою, який підчас інших душ пастирських візитів, мав можливість познайомитися з неокатехуменальними спільнотами, були виражені від імені всіх Джампьєром, катехістом в парафії Нашої Пані з Коромото.

“Це для нас велика радість бачити Вашу Святість тут, зокрема, після хомілії, яку ти для нас сьогодні проголосив. Ти її закінчив, Отче, питанням: То де ж є співпрацівники єпископа в євангелізації? Ось ми є тут, щоб сказати Тобі, що ми готові відповісти на Твій заклик. Особливим чином ми хотіли представити тобі першу спільноту, яка невдовзі, в групах по дві особи, почне ходити по домах, щоб всім мешканцям цього мікрорайону з простотою і покорою проголошувати Царство Боже, Ісуса Христа.

Це фундаментальна справа –сказав Джампьєтро- переказувати нинішній людині Добру Новину, Євангелію, любов Бога, яка об’являється в хресті Ісуса Христа. В Ньому Бог об’явився як Той, який кохає грішників. Світ не вірить вже сьогодні тому, що Бог виходить з ініціативою, як це було в житті Авраама. Сучасна людина вже не вірить в це, їй здається, що це вона робить перший крок.
Тож, треба проголошувати світу любов Бога. Це є фундаментальною справою проголошувати саме це, а інакше вся Євангелія губиться, якщо ми відмовляємося від переказування любові Бога до грішників. Але як це можна переказувати? Як можна бути свідком, якщо ти не є посланий? Як можна бути посланим, якщо ти спочатку не маєш досвідчення Ісуса Христа? Тому важливою річчю є те, щоб всередині наших парафій відкривалася якась дорога, на якій кожний міг би поволі дозрівати в своїй вірі, так щоб віра в кінці могла ставати місійною і бути свідоцтвом перед обличчям світу”.
Після промови Джампьєтро своє досвідчення апостолату серед родин розказали папі ще два катехіста, вказуючи на труднощі, які зустрічає проголошування християнського послання в цій новій формі, але, водночас, також показуючи ентузіазм, яких їх оживляє.

У відповіді святий Отець між іншим сказав:

“Я бажаю вам, щоб ви зростали в цьому живому досвіді вашого Хрещення. Ваші свідоцтва завжди дуже цікаві, оскільки походять з живого досвідчення, що переживається всередині і особисто, з досвідчення суто релігійного, євангелічного.
Я хочу поблагословити вашу групу і вашу неокатехуменальну дорогу, яка є вашою дорогою, але є й дорогою зверненою до інших людей. Благословляючи вас, зібраних тут, благословляю також тих, до чиїх дверей ви стукаєте, шукаючи прийняття, прийняття вашого слова, вашої катехетичної місії. Благословляю вас з усього серця, бажаючи вам, щоб ви зростали у віріі в цьому живому досвідченні вашого хрещення. Ми всі, як нам каже св. Петро, повинні бути як новонароджені діти і поводитися таким чином протягом всього нашого життя, оскільки хрещення позначує все наше життя певним даром, даром незрозумілим – даром Божого синівства, даром уподібнення до Сина Божого, а, отже, буття синами Божими, синами в Сині. Такою є Добра Новина, Євангелія. Переживати це самому і робити можливим це пережиття іншим означає розширювати Євангелію.”

(*) Cfr. «L’Osservatore Romano», 16-17 березня 1981.