Аудієнція Папи Йоана Павла ІІ. Розіслання ста родин для “Нової Євангелізації” 3-1-1991

Св Йоан Павло ІІ

Рим, 3 січня 1991 року *

«СІМ’Я ЄВАНГЕЛІЗУЮТЬ СІМ’ЕЙ»
Сто родин з неокатехуменальної дороги розіслав святий Отець до двадцяти чотирьох народів на п’яти континентах підчас аудієнції, на якій були присутні сто десять родин, що перебувають вже в місії, а також триста інших, готових вирушити. Їх супроводжувало сто двадцять семінаристів з Дієцезіальної Семінарії “Редемпторіс Матер” а також біля двадцяти тисяч братів зі спільнот.
Вступне слово Кіко:

«Дорогий, найшанигідніший Отче, ми приходимо з Порто Сан Джорджо, з намету, який ти удостоїв честю і освятив своєю присутністю два роки тому. Вже протягом семи днів ми готувалися на реколекціях навернення – було нас тисяча чотириста братів.

Приїхали родини, які два роки тому були розіслані до найважчих місць Латинської Америки (до “дільниць нужди”,до бараків в Гуяхіл в Еквадорі і до багатьох інших місцевостей …), а також на периферії міст Європи, таких як Гамбург, Амстердам (Голландія), також і до Нью Йорка (до Бронксу) і разом ми слухали їх досвідчення: всі вони приходять повні світла та ніжності Господа Ісуса Христа, який був біля нас серед величезних страждань і дуже підтримував нас. Всі вони вирішили повертатися: вони розказували про приголомшливі події, а також яким чином Бог випробовував їх і готував до місії. В продовж цих років “втілювання” багато з них пішло до країн , не знаючи місцевої мови, наприклад ддо Японії. І ми зробили саме це тому, що вважаємо, що краще туди будучи останнім (хтось, хто не знає мови, є вбогим). І дійсно, це оказалося дуже успішним рішенням, оскільки навоклишнілюди ділилися своїми добрами з цими родинами, виходили їм назустріч, допомагали їм, а це полегшувало їх місію втілення величезної таємниці Родини з Назарету. В багатьох місцевостях ці родини почали проголошувати катехези, вони могли переказувати Ісуса Христа і утворилися маленькі християнські спільноти, що складаються з язичників. Також і в Китаї (Тайван) в селі повністю язичницькій. Народилася спільнота, що складається з одинадцяти чоловік, четверо з яких – катехумени.

Зараз ми маємо багато прохань від багатьох єпископів, також і від єпископів, які раніше попросили про родини, а після двох, трьох років(декотрі родини вже чотири роки знаходяться в місії) побачили плоди в обличчі явища “сект” зокрема в Латинській Америці.

Ці родини поїхали до регіонів, в яких дословно парафії не існують де не має церков з приводу відсутності священників. Вони зібрали надзвичайно багаті плоди, звідси й те, що єпископи просять про надіслання наступних родин. В нас так багато прохань, що ми були змушені зробити малу селекцію. Тож, ми просили в найстарших спільнотах в Іспанії, родини яких мають достатнє приготування, понад чотирнадцять років дороги, і дуже багато родин виразило готовність. З їх дітьми робиться щось надзвичайне, бо вони готові піти туди, де Церква вважає за потрібне, туди, де родина знищена. Вони насправді готові робити видимою християнську родину і ми здивовані цією щедрістю і старанністю, які в них видно, оскільки вони знають, що багато з них іде на мучеництво, ідуть в ситуації великих труднощей. Ми маємо чотириста нових родин, які виразили готовність. Ми зібралися разом з тими, які вже були в місії, а також з іншими мандрівними катехістами – в сумі нас було тисяча чоловік.

Були присутні також семінаристи з“Редемпторіс Матер” в Римі і для них чудесним приготуванням було слухання цих родин, їх труднощів тощо. Так, отже, увесь вчорашній день, аж до пізньої ночі, майже до третьої години сьогодні над ранком, слугував тому, щоб придивитися, розвадити кожне “прохання”. Перед розісланням родин ми просили кожного єпископа про офіціальний лист, в якому єпископ зобов’язався б допомагати їм в знаходженні помешкання тощо.

Під кінець ми вибрали понад сто родин: це брати, які знають вже призначені для них місцевості і вже готові вирушити. Шість родин поїде в Москву, до Росію; чотири в Білорусь; дві в Грузії; дві в Югославію; шість нових родин в Німеччину(там вже є вісімнадцять родин, про які просили єпископи); чотири в Австрію; три в Голандію(щоб продовжувати прекрасне діло, яке ведуть родини в Голандії, а про які просили єпископи); дві в Англію; дві у Францію. Потім єпископи зі Сполучених Штатів просили про дев’ятнадцять родин, передусім на перефирії міст,щоб розпочати душпастерство серед “негрів”, де католицька Церква зустрічає труднощі: і так з проханням звернулися наприклад кардинал з Вашингтону, єпископи з Далласу, з Сан Антоніо тощо. Далі, до Центральної і Латинської Америки, наприклад до Чілі, до Колумбії (2 родини), ще одна родина до Еквадору, дві до Венесуели, три до Мексики. До Азії: десять родин до Японії, п’ять в Китай, До Африки: чотири до Замбії, чотири до Камеруну, потім до Ефіопії, Берегу Слонової Кості.

Також до Австралії. В сумі сто чотири родиниз чотирмастами дев’ятьма дітьми; всі “маленькі”, декотрі дещо більші. У випадку, коли ці родинимають дітей п’ятнадцяти – чи шістнадцятирічних, ми питалися про їхню думку, чи вони готові супроводжуватиїх своїх батьків. І тут ми бачили величезну щедрістьі до якої міри ці молоді кохають своїх батьків… Добре, якщо йдеться про місії… то ми слухали досвідчення родин, які повернулися. Вони розповідали, що першими проголошувачами Євангелії були їхні діти(в Японії, в Китаї, в Голандії…) в школах, в присутності батьків своїх друзів… це було надзвичайно прекрасно. Ці діти є – можна сказати – вістрям нової євангелізації, яку ведуть їхні родини. Діти також дають свідоцтво своїм “ровесникам”, приводять друзів додому… наприклад родини в Японії переживають постійний наплив японських дітей, друзів своїх дітей, які вже знають мову, бо вчаться дуже швидко. Через дітей родинии познайомилися з багатьма японськими родинами. Це полегшує євангелізацію цих рожин, які всі нехристиянські, всі язичницькі, і які дуже цікавляться – на них робить велике враження ця форма “життя в родині”, коли вони дивляться на стіл родини як на вівтар при якому батько передає своїм дітям віру, а також подружнє ложе, яке також є вівтарем, на якому передається життя новим дітям.

З’являється нова культура як глибока і прекарсна дійсність, до такого рівня, що ми самі приголомшені…Отче, я вже буду затягувати, хочу тільки сказати, що ми знаходимося під великим враженням факту, що всі вони хотіли вирушити: з цих чотирьохсот родин тільки сто могло вирушити, але вирушити хотіли всі. Я їм казав: а чи ви це собі усвідомлюєте? Ви знаєте що йдете в регіони дуже вбогі, йдете в околиці надзвичайно важкі? Але всіх нас зворушив запал, прагнення мучеництва, надприродня “сила” яка була присутня серед нас…».

Після прокламації закінчення Євангелії св. Марка, яка співалася, святий Отець звернувся до зібраних цими словами:

«Найдорожчі брати і сестри!
1. В світлі Різдва Христового ми зустріли Спасителя, розважали великі речі, які Бог вчинив, нас запросили прийняти дар Спасіння і поширення його серед братів.
З цих містичних обіймів з втіленим Словом, народжується наш обов’язок євангелізації. Обв’язок який сьогодні є набагато пильніший, бо ми переживаємо момент глибоких суспільних змін. Бо ми знаходимося якби на повороті історії, звернені до майбутнього , від якого багато очікуємо і сподіваємося, але яке знаходиться під загрозою неспокою і страху, що огортають людську особу в її найглибшій структурі. Людина просить про мир, про погоду духа, просить про допомогу і солідарність: вона потребує Любові. Вона потребує Христа.

Отже, прекрасним є діло тих, котрі як ви, присвячують євангелізації усі своє існування і всілякі засоби – як фізичні, так і духовні. Ви переконані, що тільки Ісус може заспокоїти очікування людини, і тому не вагайтеся залишити все і вирушити в подорож по дорогах світу, засвідчуючи таким чином, про живу присутність Відкупителя серед нас і про міць його Слова, яке спасає. Будьте вдячні Проведінню, яке вас вибрало, і неусанно присуховуйтесь до Духа; тривайте в молитві і в практикуванні чеснот. Будьте провісниками поєднання, а також апостолами братерства і служби. Господь, який взиває вас, щоб віддалися у цілковите його розпорядження, включає вас таким чином в таємницю Відкуплення світу.

2. Не можу не підкреслити, з глибокою радістю, що ваш євангелічний неспокій підштовхує вас насамперед до родин. Чи ж в наші часи родина не мусить за ново бути євангелізованою для того, щоб відкрила вона свою роль основної клітини християнської спільноти, домашньої церкви, в середині якої можна переживати фундаментальне досвідчення зустрічі з Богом? Наскільки ж гостро актуальна суспільна ситуація відчуває кризу родин! Ми не можемо думати про краще майбутнє, якщо домашнє вогнище знову не стане привілейованим місцем прийняття життя і росту людини: школою людської мудрості і духовної формації. З радістю серця я вітаю серед вас багаточисельні родини , які вже знаходяться в місії в найбільш дехристианізованих регіонах планети: вітаю крім того подружжя, які готуються до того, щоб вирушити. Так, нехай родинин євангелізують родини!

Нехай Господь зробить вас всюди своїми знаряддями милосердя4 нехай вас зажди супроводжує Його благодать.

З великою охотою вручаю хрест тим, котрі покликані до того, щоб піти до інших країн як мандрівні на службі Євангелії. Покладайте надію в Богу і, протистоучи всіляким трудощам, станьте ‘посланцями від імені Христа, так якби Бог нагадував через вас’ (2 Кор 5,19). Живіть у сердечній слухняності і синівській єдності з Пастирями, будучи членами живого тіла: Церкви. Це вони запрошують і приймають вас. Їм теж ви повинні підпорядковуватися і довіряти4 через їхні вказівки ви отримаєте пізнання волі Господа стоовно до вашого особливого посланництва.

Завдання, яке чекає на вас – нова євангелізація – вимагає від вас показування з новим ентузіазмом і за допомогою відновлених методів споконвічного і незмінного змісту спадщини нашої християнської віри. Ви добре знаєте, що тут йдеться не тільки про передавання науки, але про зустріч Спасителя особисто і глибоко. Взиваю Марію, Матір Відкупителя, щоб вона опікувалася вами на цій дорозі; Їй, Зірці нової євангелізації, віддаю кожного з вас, ваші спільноти і тих, кого ви зустрічаєте.

В ім’я Господа, взиваю вас, щоб ви вирушили з відвагою і всюди були свідками Євангелії, і водночас від щирого серця благословляю вас.». «Отже, те, що я вам сказав, було відповіддю на прекрасне і реалістичне, ‘по-христичньки і неокатехуменально’ реалістичне вступне. Однак вступи завжди повинні мати своє продовження: зараз ми маємо продовження на ваших дорогах мандрівних родин, родин глибоко євангелізованих в неокатехуменаті, який обіймає ціле людське життя, обіймає ціле життя євангелізованої і євангелізуючої родини.

Бажаю вам доброї дороги: мандрівний папа мандрівним родинам!».

(*) Cfr. «L’Osservatore Romano», 4 січня 1991.