ВІЗИТ ДО ПАРАФІЇ САН РЕМІГІО ДЕ КОЛЛЕВЕРДЕ 9-6-1990

Св. Йоан Павло ІІ

Рим, 9 червня 1990 року *

У парафіяльному театрі зібралися Неокатехуменальноі Спільноти зі звичайним хором зі своїх численних дітей. Не обійшлося без пісень і «нападів» дітей на Святішого Отця, який, серед іншого, завжди виявляв велику любов до найменших. Массімо, катехист парафії, представив Святішому Отцеві дійсність Неокатехуменальних Спільнот в парафії.

Святіший Отець відповів так:

«Хрещення в тому вигляді, в якому воно пропонується дітям сьогодні, – це переживання, яке найбільше відноситься до родини, але щоб пережити цей досвід, необхідне повернення. Це повернення – те, чому сприяють Неокатехуменальні Спільноти. Деяким вони кажуть: «Ти християнин, ти повинен повернутися до свого Хрещення, ти повинен знову підготуватися до цього Хрещення, яке ти отримав. Ти повинен стати катехуменом і мати разом з цим катехуменатом, досвід Хрещення, який отримали перші християни, який отримав Святий Павло». Слова Святого Павла про Хрещення прекрасні. Християнський досвід – це, перш за все, досвід Хрещення, і він веде нас до всіх таїнств, особливо до Євхаристії.

Євхаристія – це найпоширеніше таїнство на практиці в парафіяльному християнському житті, це досвід, який переживають і діти, які готуються до Першого Причастя. Є підготовка, поглиблення, і воно переживається під виглядом хліба і вина, тобто в Євхаристії, те, що Христос залишив нам у ній: себе самого як дар, як їжу. Звичайно, християнський досвід – це євхаристійний досвід, і якщо він починається з Хрещення, останній приводить нас до євхаристійного досвіду.

…Досвід необхідний. Ми можемо отримувати таїнства, не переживаючи їх, не входячи в глибину таїнства, яке святкується. Цей досвід, цей експериментальний аспект християнського життя необхідний, і я радий за всі ці рухи, які роблять, щоб цей християнський досвід ріс і ряснів, і різні його аспекти в хрещенній людині, які приводять його до глибини християнського життя. Таким чином, людина відкриває себе Богу, розуміє пропорції і диспропорції, розуміє, що означає радикальне навернення, розуміє, що таке гріх, що означає бути виправданим благодаттю, що означає прірва милосердя, любові, Трійці, Божого дару. Завдяки всьому цьому досвіду, заснованого на таїнствах, ми отримуємо досвід молитви. Молитва також може бути ритуалом, позбавленим глибокого, поверхневого досвіду, який залишається на поверхні наших думок, нашим високим стандартам, нашої особистості. Але вступаючи з молитвою в глибоке спілкування з Богом, та ж сама молитва стає багатою, надзвичайною, незвичайною. Наші молитви повинні бути заглиблені, прожиті, необхідно мати досвід, щоб не усувати те, чим є молитва, тобто те, що Бог пропонує нам через неї.

Я дякую Богові, що ці події відбуваються у вашій парафії, які ведуть вперед те, що необхідно для життя парафії, тому що це не тільки адміністративна структура, але і участь в божественному житті, участь через Христа і Духа в тринітарному житті».

(*) Cfr. «L’Osservatore Romano», 15-16 червня 1990.