Візит до парафії Сан Феліче да Канталіче 4-5-1986

Св. Йоан Павло ІІ

Рим, 4 травня 1986 *

Виплекане, у парафії представництво неокатехуменальних спільнот. Папа Римський провів з ними спеціальну зустріч, під час якої, послухавши свідчення одного з катехістів спільноти, згадав численні зустрічі з неокатехуменальними спільнотами, що відбувалися в різних римських парафіях та під час візитів, які він проводив в інших містах Італії та в світі. Спільноти які, нагадав Папа, мають щось, що одразу ж дозволяє їх відрізняти від інших.

Представлення катехіста парафії (Джакомо):

"Ваша Святість, я говорю, бо я катехіст цих братів. Перш за все, я дуже радий бути з вами, в благодатях, які Церква дарує нам із повнотою, солодкістю. Я говорю це тому, що я за своєю природою жорстокий, і в мене було дуже болісне, дуже проблемне дитинство; і оскільки я не був у Церкві, це створило в мені образ Бога справедливості, який повинен якимось чином відплатити
мені за те, що я зазнав. Це змусило мене багато страждати, рости абсолютно неправильним способом, бути одним із тих християн, які є згіршенням, тому що вони проповідують те, чого вони не застосовують на практиці. Коли я зрозумів цю реальність, що я був згіршенням для інших, тому що я зробив з насильства свою релігію, я був одружений і мав двох новонароджених дітей, і я боявся сам себе, Отче, і я також думав покласти край своєму життю; Я попросив Діву Марію, до
якої я мав побожність, допомогти мені знайти якийсь сенс того, що я роблю, тому що я повністю загубився. Однієї неділі, йдучи на Месу, я зустрів мирянина, з такою ж бородою як і я, який звістив мені прощення та любов Ісуса Христа для таких жорстоких людей, як я, Отче. Навіть для таких жорстоких, як я, Господь мав шлях до повернення до любові та прощення. Ось, Отче, я вже 15 років їду по ції дорозі і Церква посилає мене у світ, щоб проповідувати прощення і милосердя ”.

Папа звернувся з цими словами до присутніх неокатехуменальних спільнот:

«Дякую за це свідчення. Це не перший раз, коли я чую свідчення неокатехумена і завжди залишаюсь дуже зворушеними. Але перед усім, коли я зближався і чув пісню "Марія, блаженна
Марія", то я відразу зрозумів, хто це співає, бо з цією піснею я впізнаю вас всюди: посеред Африканського континенту чи в Індії, скрізь пізнаю вас через цю пісню “Маріє, блаженна Маріє, ти повірила у Слово Господне”. Це характеризує вашу дорогу, характеризує дорогу всієї неокатехуменальної спільноти та кожного з вас, оскільки ця дорога – це подорож віри; Віра іноді майже повністю віднайдена, знову відкрита в глибокому наверненні, як це було почуто в різних свідченнях. Іноді віра знову виявляється в тому сенсі, що вона поглиблена, знову відкрита в глибині, бо віра має надзвичайну, величезну глибину, про яку ми, віруючі, не завжди усвідомлюємо. Глибина віри! Віра – це участь у тому самому пізнанні Бога, Бог дає нам пізнати себе, майже за власним знанням. Віра готує нас до бачення Бога і приносить із собою “насіння” цього бачення Бога, благодатне бачення неба. Адже, віра завжди повинна знаходитися протягом всього нашого життя, і ця реальність віри, цю глибину віри часто нехтують навіть віруючі, християни: вони не знають, що це таке, що вони несуть у собі, будучи віруючими, маючи віру ! Отже ваша дорога полягає в тому, щоб: знову відкрити віру майже повністю або в сенсі поглиблення того, що ви вже мали раніше. І ось ця пісня дуже добре пасує "Маріє, блаженна Марія, ти повірила в Слово Господне".

Не можна уявити більш повну, досконалішу віру, ніж віра Марії. Це вершина віри, яку коли-небудь мала якась людська істота: віра Марії, ця віра, яка особливо проявилася в момент Благовіщення. Можна сказати, що це неймовірна віра, бо потрібен парадокс, щоб висловити цю віру Марії. І коли Діва пішла до Єлизавети, Єлизавета висловила це, сказавши: "Благословенна та, яка повірила у Слово Господне". Віра Марії, безумовно, є прикладом віри всіх віруючих, усіх тих, хто знаходить віру, хто поглиблює віру, і особливо всіх вас, хто має цю дорогу віри як завдання, я б сказав, як харизма, належна до вашого неокатехуменату. Тому, мені завжди приємно зустрічатися з вашими спільнотами, бо зустрічаю разом з батьків, страших і дітей. Кажуть, що у неокатехуменаті є багатодітні сім’ї, вони мають дітей, багато дітей: це теж є підтвердженням віри, віри в Бога. 

Щоб дати життя людині, потрібна віра в Бога. Якщо сьогодні ми живемо у цій так званій великій демографічний кризі, сімейній кризі, кризі батьківства, материнства, криза велика та глибока, яка є наслідоком відсутності віри у Бога. Її неможливо змінити, перетворити, покращити, окрім глибокої віри. Потрібна віра в Бога, щоб дати життя людині».

(*) Cfr. «L’Osservatore Romano», 5-6 maggio 1986, con integrazioni dalla registrazione diretta.