ПОВІДОМЛЕННЯ КАРДИНАЛУ СТАФФОРДУ ЩОДО СТАТУТУ НЕОКАТЕХУМЕНАЛЬНОЇ ДОРОГИ 5-4-2001

Св. Йоан Павло ІІ

Місто Ватикан, 5 квітня 2001 рік

Іван Павло II надіслав повідомлення кардиналу Джеймсу Френсісу Стаффорду, президенту Папської ради зі справ мирян, в якому підтверджується компетенція дикастерії в утвердженні Статутів Неокатехуменальної Дороги: «Як тільки вони будуть належним чином підготовлені», і дає вказівку «продовжувати супроводжувати Дорогу в майбутньому».

Текст повідомлення: «Високошановному брату Кардиналу Джеймсу Френсісу Стаффорду, Президенту Папської ради зі справ мирян,

1. Минуло чотири роки з того пам’ятного 24 січня 1997 року, коли я зустрівся з ініціаторами Неокатехуменальної Дороги, а також з багатьма відповідальними спільнот Дороги, розсіяних по всьому світу. З цієї нагоди, приєднуючись до їхньої молитви хвали і подяки Господу за цінні плоди тридцятирічної історії Дороги, я підкреслив важливість деяких обов’язкових вимог, від яких залежить саме існування Дороги. Серед них – розробка точного регламенту у формі Статуту з метою офіційного юридичного визнання. (Див. Звернення до групи членів Неокатехуменальної дороги, 24 січня 1997 року, п. 4: L’Osservatore Romano, видання іспанською мовою, 7 лютого 1997, стор. 8). Таким чином, відкрилась нова і вирішальна фаза для майбутнього цієї церковної дійсності.

2. Ще в Апостольському Зверненні Christifideles laici (30 грудня 1988 року) я нагадав що “ніяка харизма не звільняє від залежності і підпорядкування пастирям Церкві” (п. 24), і зробив посилання на те, що написано про це в догматичної конституції Lumen Gentium: “Судження про їх справжність (справжність харизм) та регулювання їх здійснення належить тим, хто керує Церквою. Їх обов’язок – не гасити Духа, але все випробовувати і зберігати, те що добре (пор. 1 Сол 5, 12. 19-21)” (п. 12). Дійсно, тільки за цієї умови харизми, у своїй різноманітності і взаємодоповнюваності, вносять свій внесок у спільне благо (пор. Christifideles laici, 24). З цієї причини процес розпізнавання та прийняття харизм не є легким. Він вимагає глибокого розпізнання волі Божої і має супроводжуватися постійною молитвою, щоб серця могли покірно відкритись голосу Духа у єдності з Церквою. Кульмінацією цього процесу є офіційний акт визнання та затвердження статуту як чіткого і безпечного правила життя, момент, який залучені церковні дійсності завжди переживають з великою радістю і з глибокою вдячністю Богові і Церкві. Дійсно, будучи новою відправною точкою, це видимий знак зрілої церковної ідентичності (див. Christifideles laici, 30).

3. Я знаю, з яким завзяттям і пастирською турботою Папська рада зі справ мирян прагнула і надалі прагне супроводжувати Неокатехуменальну Дорогу на цьому вирішальному етапі її життя, а саме, в розробці її Статуту. Пане Кардинал, я доручив це дуже делікатне завдання Папській раді зі справ мирян відповідно до чинних канонічних норм, беручи до уваги владу, яку на неї покладено, а також унікальний досвід в подібній справі. Саме на цьому ґрунтується надія, що цей процес, який вже наближається до свого заключного етапу, буде успішним. Висловлюючи Папській Раді зі справ мирян свою велику вдячність та подяку за серйозність і ретельність у виконанні покладеного на неї завдання, я підтверджую її компетентність в затвердженні цих Статутів після їх належної підготовки, і я доручаю їй продовжувати супроводжувати Дорогу і надалі. Я переконаний, що при виконанні цього доручення Папська рада зі справ мирян зможе розраховувати на співпрацю і дух синівської покори Неокатехуменальної Дороги. Ввіряючи діяльність дикастерії, яку ви очолюєте, Господу, через заступництво Марії, Матері Церкви, я сердечно уділяю вам, мій шановний брате, а також вашим співробітникам, моє благословення».