Приватна аудієнція пресвітерам 9-12-1985

Приватна аудієнція пресвітерам 9-12-1985

Св. Йоан Павло ІІ

Ватикан – зал Павла VI, 9 грудня 1985

До двух тисяч священиків з неокатехуменальних спільнот, прийнятих на аудієнції в понеділок 9 грудня в актовому залі Павла VI, святий Отець звернувся з наступними словами:

«Найдорожчі! 1.З живим зацікавленням я вислухав слова, які від вашого імені скерував до мене Кіко Аргуелло. Він прагнув описати, яким чином всі спільноти „Неокатехуменальної Дороги”, розпорошені в різних народах, зобов’язалися витирвало молитися і медитувати в намірі надзвичайного Синоду Єпископів, який зібрався по 20 роках від завершення ІІ Ватиканського Собору. Ваша духовна участь в приготуванні і ваша присутність на церемонії, що замикала Синод, мали значним і урочистим чином виразити вашу вірність Христу Спасителю і Церкві, яка подорожує в паломництві, передаючи людям благодать, зокрема в сакраментальних знаках, які роблять присутньою і актуалізують успішність Відкуплення. Під час цієї церемонії, мене приємно пригадати багато зустрічей з різними вашими спільнотами, зокрема підчас душпастирських візитацій моєї римської дієцезії. На цих зустрічах я додавав відваги вашому духовному досвідченню, яке базується на ключовій вартості таїнства хрещення, яке зберігає свідомість того, що робити дійсним хрестильний вимір означає ґрунтовно переживати автентичну тотожність буття  ристиянами;означає міцно з’єднатися з Євхаристійним Христом; означає любити конкретно і успішно всіх людей як братів у Христі; означає укласти і скерувати  власні моральні рішення, згідно з хрестильними обітницями. Ця дорога, дорога віри, дорога від нова відкритого хрещення – сказав я до ваших приятелів з парафії святих Канадських Мучеників у Римі – повинна бути дорогою нової людини; вона бачить, якою справжня пропорція або скоріше диспропорція між його створеною суттю, між його створенністю і Богом, Творцем, Його безмежною величчю, Богом Спасителем, Богом Святим і освячуючим, і вона намагається реалізуватися в цій переспективі” (Insegnamenti III 2 [1980], s. 1044).

2.Більшість з вас це чисельна група парохів і священиків, які працюють в рамах „Неокатехуменальної дороги”. ІІ Ватиканський Собор присвятив свою увагу та турботу послузі і священицькому життю в декреті Presbyterorum Ordinis, який урочисто затверджено 7 грудня 1965 р. В цьому важливому Документі – який я вас заохочую знову осмислити – собор, спираючись на Божому Слові, навчанні Отців, магістеріумі і на живій Традиції Божого Народу, підкреслював, що пресвітери, силою свячень і послання, яке отримують від єпископів, „підносяться до служіння Христа Вчителя, Священика  та Царя, беручи участь в Його послузі, завдяки якій Церква, тут на землі, неустанно зростає як Народ Божий, Тіло Христа і Святиня Святого Духа” (Presbyterorum Ordinis, 1). Ви, присутні тут парохи і священики, з впевненістю прагнете почути також слово папи, щоб ще ліпше зрозуміти те, чого сьогодні Церква від вас очікує. Я роблю це охоче, оскільки переконаний, що моє заохочення матиме позитивний і доброчинний вплив також на ваші спільноти і на окремі особи, водночас до їх присутності в еклезіальній дійсності.

3. Цілі, які собі ставлять ваші неокатехуменальні спільноти, з впевненістю відповідають на одне з найбільш непокоюючих питань нинішніх душпастирів, зокрема в великих міських скупленнях. Ви маєте намір дійти до маси дорослих хрещених, але слабо дозрілих у вірі, щоб вести їх духовною дорогою до відкриття хрестильних коренів їх християнського існування і щоб вчинити їх щораз більше свідомими своїх обов’язків. Послуга священика є ключовою на цій дорозі. Звідти й необхідність, щоб було ясно визначене місце, яке вам припадає як провідником спільнот, щоб ваша діяльність була узгоджена з дійсними вимогами душпастирства. Перша вимога, яка вам ставиться, полягає на тому, щоб у спільноті змогти утримати віру в вашу священицьку тотожність. Силою священицьких свячень вас призначено, особливим характером, який робить вас подібними до Христа Священика, так, що ви можете діяти від Його імені (див. Presbyterorum Ordinis, 2). Той, хто виконує святу послугу, повинен, таким чином, бути прийнятий не тільки як брат, який розділяє дорогу цієї самої спільноти, але, насамперед, як той, який діючи „in persona Christi”, носить в собі незамінну відповідальність Вчителя, Освячувача та Провідника душ, відповідальність, з якої жодним чином не може відмовитися. Світські повинні зрозуміти цю дійсність завдяки відповідальній поведінці, яку ви представляєте. Було б оманою  вірити в те, що служите Євангелії, пізнаючи вашу харизму в фальшивому почутті покори або помилковому прояві братерства. Я повторю те, що вже мав можливість сказати до церковних асистентів Міжнародних Католицьких Товариств: „Не дозволяйте себе ошукати! Церква хоче, щоб ви були священиками, і світські, яких ви зустрічаєте, хочуть, щоб ви були священиками і ніким іншим як священиками. Змушування харизм робить Церкву вбогішою, не збогачує її”.

4.Інше делікатне і необхідне завдання, яке на вас припадає, полягає на заохочуванні еклезіальної єдності не тільки всередині ваших груп, але також з усіма членами парафіяльної і дієцезіальної спільноти. Яка б послуга не була вам довірена, ви завжди є представниками і „provide cooperatores” єпископа, з яким повинні чути себе особливо поєднаними. І дійсно, в Церкві єпископ має право і обов’язок робити нагани щодо душпатирської діяльності (пор. Кан. 381 нн) і всі мають обов’язок підкорятися ним. Тож, робіть так, щоб ваші спільноти – без якихось втрат зі своєї оригінальності і багатства – увійшли гармонійно і плідно у парафіяльну і дієцезіальну родину. Минулого року, з оказії пленарного зібрання Конгрегації до справ Клиру, я сказав відносно цієї справи наступне: „Пастирі повинні посприяти в тому, щоб парафії скористалися позитивними вартостями, які можуть мати ці Спільноти, а, отже, повинні відкритися на них. Але, очевидним є те, що ці Спільноти не можуть встановлюватися в тій самій площині що й парафіяльні спільноти, як їх можливі альтернативи. Навпаки, вони мають завдання служити парафії та локальній Церкві. І саме на підставі цієї послуги, яка робиться на користь парафіяльного і дієцезіального зібрання, буде оцінюватись вартість досвідчень Рухів і Товариств”.

5. Прагну вказати вам ще на одну думку. Виконуючи вашу послугу керування неокатехуменальними спільнотами, ви відчуваєте , що вас покликано до служіння не тільки одній окремій групі, але цілій Церкві. ІІ Ватиканьский Собор пригадує, що „духовний дар, отриманий пресвітерами в свяченнях, готує їх не до якоїсь обмеженої та вузької місії, але до найширшої і загальної місії спасіння (…), тому що кожна священицька послуга бере участь в цій універсальній зоні дії місії, довіреної Христом Апостолам” (PresbyterorumOrdinis, 10). Свідомість цієї місії і надзвичайна необхідність пристосування до неї, повинні допомогти вам при щораз більшому поширенні ваших апостольських ініціатив, щоб бути відкритими на проблеми і потреби цілої Церкви. А, більше того, ця свідомість, що дозволяє вам ліпше відчувати та переживати свою зв’язаність із вселенською Церквою, її видимим Головою, а також єпископами, полегшить вам виконання цього так необхідного завдання, яке є участю священиків в рамах Спільнот, тобто чування над властивітю постав, настільки однаково, якщо йдеться як про думки, так і про вчинки. Улюблені священики, зміцнюйте щораз більше в вас самих цю життєву пов’язаність з усім католицьким світом. Це вам дуже допоможе, особливо коли ви відчуєте себе змученими або розчарованими з того приводу, що ефекти не відповідають вашим зусиллям з приводу глухоти і байдужості сердець. Тоді ви зможете потішити себе думкою, що ви не самі і що ваша праця, якщо не виправдовує сподівань в одній частині Містичного Тіла Церкви, однак не йде на марно, оскільки Бог використовує її для добра всієї Церкви.

6. Улюблені священики, я вже завершую цю приємну для мене зустріч з вами, відновлюючи мою довіру до вашої церковної послуги, а також закликаючи вас до того, щоб ви всю довіру поклали на Того, який покохав вас особливою любов’ю і покликав вас до участі в своєму священстві. Саме, тому св. Павло постійно нагадує нам, що „в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас” (Рим 8. 37). Завершую закликом автора послання до євреїв: „Не покидайте, отже, цього вашого довір'я, бо воно має велику нагороду. Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю ” (Євр 10.35-36). Під чуйним поглядом Непорочної Марії, Матері Священиків й Цариці Апостолів, з новим ентузіазмом продовжуйте вашу дорогу і нехай вас і всі неокатехуменальні спільноти, доручені вам, супроводжує моє апостольське благословення. Хочу додати ще: Веселих свят Різдва Христового для всіх.

Я помітив серед вас багатьох священиків, але також чисельну групу світських, багато мандрівних подружжів. Мушу сказати вам, що перші, які пішли до Віфлеєму і які впізнали Таємницю Втілення, були мандрівники: це були пастухи. Пізніше, сам Ісус, у віці тридцяти років, став мандрівним, починаючи від месіанського визнання в Назареті. Він зробив мандруючими всіх своїх апостолів, посилаючи їх у цілий світ. Звідси випливає, що і Церква із впевненістю є мандруючою, на дорозі, та можемо сказати що навіть Папа намагається все більше і більше бути манрівним, навіть якщо послуговується „складними” методами і, може, менш автентичними від ваших, оскільки ви вбогі мандрівні, без літаків. Але ми всі сподіваємося, включно із Папою, бути завжди, всіма можливими засобами, мандрівними Євангелія, тобто мандрівними Таємниці, цієї Таємниці, яка нам була об`явлена, від народження Ісуса, втілення Божого Сина, і, потім, від своєї місії, від Його смерті на хресті та Його воскресіння. Таким чином об’явилося нам життя, нове життя, Боже життя, вічне життя. Ми мандрівні провісники цього життя. Не можливо б було, щоб ми стали мандрівними провісниками цього життя, життя вічного, якщо б воно не було нам дане раніше. Ми вже маємо це життя і воно квапить нас, це життя приходить  до нас від Ісуса Христа, це життя приходить через Ісуса Христа від Святого Духа. Він є джерелом Божого життя в творіннях, є джерелом Божого життя в людях. І Він квапить нас. Квапить нас мандрівний Ісус Христос, мандрівний Отця, оскільки це Отець послав Його і вчинив мандрівним серед нас.

Тож, квапить нас Ісус Христос мандрівний, посланий, місіонер, оскільки Він є Словом Божим в місії, „missiones divinarum personarum” (посланництва Божественних Осіб) – так я навчився від св. Томи. „Місія” означає „бути посланим”, а, отже, бути мандріним. Квапить нас Христос в Святому Дусі, оскільки, також, і Святий Дух є посланий, посланий іншим чином, не так як Христос, не видимим чином, людським чином, втіленим. Святий Дух не втілений, але посланий. Можна сказати, що Його послання проникає ще глибше, оскільки спускається до того, що є найінтимнішим в людині, в кожному творінні. Як казав св. Августин: „Intimior intimo meo”. Ось послання Святого Духа, Духа посланого. І ви стаєте мандрівними силою Святого Духа, Його невидимого послання. Завдяки посланню Сина і Святого Духа, маючи це життя, яке через Них походить від Отця, ви стаєте мандрівними. Як казав св. Павло, послання квапить нас: горе мені, коли б не проголошував Євангелія. Бажаю вам радості, яка є характерною для свят Христового Різдва, бажаю вам радості мандрівних пастухів, які знайшли життя неподалік Віфлеєму. Бажаю вам радості, яка приходить від тих, які навертаються. Серед вас багато навернених, які знайшли Христа, знайшли Бога, часто приходячи з протилежного берега. Бажаю вам ще радості, яка походить з навернення осіб, душ. Як сказав нам Ісус, в небі більша радості від одного грішника, який навертається, ніж від дев’ятдесяти дев’ятьох праведників. Бажаю вам цієї радості, щоб таким чином було винагороджене ваше мандрування і ваша неокатехуменальна дорога.

Ще раз бажаю вам „Веселих свят Христового Різдва”. Кажу це італійською для полегшення, але потрібно було б це сказати на багатьох мовах. Прагну осягнути цими побажаннями всі спільноти, всі народи, з яких ви походите, ваших парафіян, ваших співбратів, ваші родини. Слава Ісусу Христу.