Аудієнція для Єпископів Африки 31-1-1994

С. Йоан Павло ІІ

Місто Ватикан – Клементин Холл, 31 січня 1994 року

«Сто років після першої євангелізації, заплідненої кров’ю мучеників та свідченням багатьох місіонерів, Африка чекає нових святих, які б носили в собі втілене в них Євангеліє, нових євангелізаторів, з якими діяв би Воскреслий Христос, підтверджуючи їхнє слово». Іван Павло II сказав це Кардиналам та Єпископам з 30 африканських країн, які беруть участь у з’їзді, який проводила Неокатехуменальна Дорога. Під час зустрічі, що відбулася в понеділок вранці 31 січня в Залі Клементина, Святіший Отець виголосив наступну промову:

«Шановні Брати в Єпископаті! Дорогі Брати і Сестри!

1. Приймаю вас із радістю, дорогі Кардинали та Єпископи з 30 африканських націй, разом з ініціаторами Неокатехуменальної Дороги та численними катехистами ітенерантами, які працюють задля Царства Божого на Африканському континенті. Мир нехай буде з усіма вами. На порозі третього християнського тисячоліття ви зібралися в Римі, щоб просити у Господа про новий місійний порив з огляду на Асамблею Синоду Єпископів для Африки, яка буде проводитися наступного квітня. Також і на вашому молодому та динамічному континенті Церква чекає з тугою на ширший та глибший прийом богословсько-пасторальних багатств, наново відкритих II Ватиканським Собором. Сьогоднішнє людство потребує свідчення, яке б доторкнулось серця. Лише так народиться нова людина. Лише так не буде більше ні єврея, ні грека, ні раба, ні вільного, ні чоловіка, ні жінки, ні білого, ні чорного (пор. Кол 3,10н; Гал 3,28). Нова людина долає природну релігійність, свій страх перед божественним і постійну спокусу почитати Бога з єдиною метою отримати легке і безпечне життя. «Природно»-релігійна людина ще не знає глибокий вимір Християнства.

У зв’язку з цим африканський континент переживає момент історичного значення. І це являє собою «сприятливий час» для вас, довгоочікуваний і підготовлений, в якому церковні Спільноти покликані повністю проявити своє «йти разом». Шановне зібрання, безумовно, становить подію Провидіння, яка включається в багатообіцяючу пасторальну добу нової євангелізації. Також і для Африки існує потреба в катехуменальному ітенерарії, який виходить за рамки природної релігійності та веде до справжньої віри. У Церкві перших століть це сталося з народами Середземноморського басейну, вони також були запалені природною релігійністю і водночас готові прийняти євангельське послання. Євангеліє сіє карітас в серці людини, любов, якою Христос нас полюбив, божественну любов, повну любов, любов до ворога, так як Ісус віддав своє життя за нас, коли ми були ворогами Бога (пор. Рим 5,10). Любов, яка робить з різних людей одне, щоб світ повірив, що Ісус Христос посланий Отцем (пор. Йн 17). Сто років після першої євангелізації, заплідненої кров’ю мучеників та свідченням багатьох місіонерів, Африка чекає нових святих, які б носили в собі втілене в них Євангеліє, нових євангелізаторів, з якими діяв би Воскреслий Христос, підтверджуючи їхнє слово (пор. Мк 16,20).

2. Шановні Брати в Єпископаті! Як Єпископи, ви є передусім «апостолами», посланими проголошувати Добру Новину! Ви перші відповідальні за проголошення Христа в Церкві. Ця відповідальність, найголовніше, містить два фундаментальних аспекти: ​​перший, щоб проголошувався Христос; другий, щоб проголошення, так би мовити, «стало тілом» в конкретному житті людей. Тут ми торкаємось центрального вузла душпастирства: так званої інкультурації віри.

Дійсно, євангелізація відновлюється там, де Христос проголошується із силою Духа і водночас зі щирою любов’ю до людини та її історії. Добре, серед провідних інструментів цієї інкультурації є також Неокатехуменальна Дорога. З радістю бачу, що в багатьох з ваших єпархій, в різних культурах, як в Замбії, в Заїрі, в Кот-д’Івуарі та в інших країнах, це приносить свої плоди. Сформувались маленькі спільноти, в яких родину підтримують та допомагають в її фундаментальній місії проголошення Христа, несучи Хрест спасіння в Ньому.

3. Пастир, посланий, щоб зіслати та оцінити дари, розподілені задля зростання Спільноти, буде особливо стежити за тим, щоб належним чином були налагоджені відносини між керигмою та місцевою культурою та між парафіяльними Спільнотами. Це, перш за все, обов’язок єпископа направляти рішення з глибини в Неокатехуменальній Дорозі, яка, народжена і розвинута в європейських та латиноамериканських середовищах, потребує керівництва освітлених африканських Пастирів або місійних експертів, щоб бути адаптованою до особливих та місійних вимог різних націй.

Що стосується внутрішніх церковних відносин між неокатехуменальними Спільнотами та Парафією, Провидіння йде вам назустріч, дорогі Брати, саме через синодальний досвід. І справді, «Синод» означає «дорога зроблена разом». Християнство, за першим найменуванням, є саме «шляхом». Неокатехуменальний ітенерарій, який обрав для себе цю прекрасну назву «Дорога», служить відкриттю наново «шляху» Євангелія, перш за все для тих, хто від нього далекий. Отже, це може бути цінним для становлення Парафії, здатної формувати дорослих, міцно прищеплених до Христа, до його слова та його Тайн. Думаю про заклики апостола Павла до Солунян: «Не гасіть Духа» (Сол 5,19) та до Корінтян: «Нехай все робиться для будування» (1Кор 14,26). Необхідно «йти разом», гармонізуючи спільноти та церковні групи задля зростання всієї парафіяльної Спільноти під керівництвом настоятеля та його співробітників.

Неокатехуменальна Дорога, добре вписана в душпастирський план Спільноти, в гармонії з іншими харизмами, які діють у ній, ефективно сприятиме наданню Парафіям типового стилю нової євангелізації: стилю, що складається з суттєвості та радикального занурення в таємницю мертвого і воскреслого Христа, та мужньої відкритості на потреби сучасної людини.

4. Сім’я, безсумнівно, є основним предметом цієї оновленої місійної діяльності в подвійному сенсі одержувача і водночас рушієм Доброї Новини. Ця приголомшлива реальність, яка одразу виявилася в первісній Спільноті, повернулася до повної очевидності після II Ватиканського Cобору, і являє собою справжню несучу структуру Церкви будь-якої епохи. Хіба родина не є природною колискою Святих? І покликання, чи не легше вони проростають в родині, вірній Євангелії?

Всередині Неокатехуменальної Дороги численні сім’ї, збуджені силою Божого слова та участю в святих тайнах, щедро сприйняли вимоги місії, пропонуючи дорогоцінну допомогу вам, Пастирям, які шукаєте не лише Священників та катехистів, але також подружжя та сім’ї, здатні дати голос і серце Посланню спасіння.

Дорогі, нехай у ваших місійних зусиллях вам допомагає і супроводжує Марія Діва Дороги. Вона, яка вирушила у подорож, щоб принести літній родичці Єлизаветі повноту любові та радості, якою вона була наповнена (пор. Лк 1,39-45), нехай зробить так, щоб ваше служіння було щедрим і багатим на плоди задля будування церковних Спільнот Африки. Ідіть у вірності Христу та братам! Йдіть разом! Сердечно всіх вас благословляю.».

Закінчивши промову до учасників зустрічі Єпископів Африки, Папа додав:

«Хотів би вділити всім присутнім благословення: Пастирям, багатьом Єпископам та священникам, а потім представникам мирян, особливо сім’ям. Бачу багатьох європейців, але найбільше видно колір чорний! Цього разу на Неокатехуменальній Дорозі чорний колір стає знаком надії. Дякую вам за ваш візит і хочу вділити всім благословення. Можемо спочатку помолитись «Ангел Господній» латинською мовою. Ви ще трохи вивчаєте цю мову.

– Молитва «Ангел Господній»

Тепер слідують пісні! Пісні – це невід’ємний елемент вашої Дороги, особливо коли присутній Кіко.

– Пісня: ‘Дяка, Тобі, Ягве’».