Візит до парафії Святого Євангелиста Луки 4-11-1979

Св Йоан Павло ІІ

Рим, 4 листопада 1979 *

Надзвичайно важлива зустріч зустріч з п`ятьма Неокатехуменальними спільнотами, які розпочали свою діяльність в парафії 7 років тому, в 1972.
Святіший Отець провів діалог з представниками цих спільнот, які звернули до нього декілька слів привітання та представлення; … поміж тим, катехіст Франко сказав:

«Ми, як катехісти цієї парафії, також хотіли дещо додати. Святіший Отче, для нас велике щастя та радість із захватом читати, хоча ґрунтовно ми його ще не вивчили, цей чудовий документ “Catechesi Tradendae”. Для нас, насправді, величезною радістю є бачити як паралельно до документів, які є Магістеріум (доктриною) Церкви, існує конкретна дійсність. В цьому документі Ви казали, що необхідним є зростання віри, аби були люди, які зможуть прийняти передусім тих, які далеко, розсіяних (загублених). Ось тут, через чудову дію Господа, маємо дійсність яка розвивається, ось! І тому ми дуже задоволені, також з причини цих візитацій, які Ви звершуєте! Ми дуже любимо мандруючих, а Ви, Святіший Отче, є справжнім мандруючим Папою, який несе Керигму, несе цю новину, що Ісус Христос воскрес, і що витягнув нас з нашої смерті».

Святіший Отець у відповідь виголосив наступну промову

Отже… говорили дуже, дуже добре, і ваш помічний священик, який носить бороду, отець Джанкарло, і також Франко (Франко є одним з вас, мені здається, ваш відповідальний), який дуже точно і чудово представив нам Духа, атмосферу, усе, що творить вашу групу; тому що група це не лише (чисельність) кількість: це Дух. Група, або краще кажучи Спільнота, створюється із середини, усередині, і внутрішньо також торкається нас Дух Святий, торкає кожного з нас, таким, яким кожен з нас є, його особисту інтимність, духовну інтимність, проте не торкає кожного з нас окремо, в індивідуальний спосіб, бо створив нас, щоб бути спільнотою, щоб жити в єдності (комунії), торкається кожного з нас, щоб відбудувати в єдності, і таким способом виправдаються всі ці cпільноти в християнській єдності, як ваша, як всі ваші спільноти.
¿Скільки їх є? -П’ять спільнот.

Думаю, що існує певна проста закономірність: щоб могти дати, треба щось мати. Звичайно не в матеріальному значенні треба щось дати, але в духовному; щоб дати треба мати всередині щось, що є чимось нематеріальним, духовним, і цю невидиму річ треба відкрити.

Думаю, ось це і є правило вашого неокатехуменального руху: іде мова про відкриття, повторне відкриття того, що є всередині. Є так багато тих, які є охрещеними християнами, але які можливо ніколи не відкрили цього їхнього хрещення, майже забули про своє хрещення. Вони охрещені, їхнє хрещення є в актах, знаходиться в реєстрах, є зареєстрованими в парафії, записане також в серці, але цей внутрішній реєстр залишається майже мертвим, майже не пробудженим. Треба відкрити! Коли відкривається те, що маємо, пізніше треба це дати. Коли відкрилося, не можна не дати, тому що те, що відкрилося, спонукає нас до того, щоб дати. Так, саме так народилися всі апостоли, усі апостоли народилися таким способом. Думаю, що якщо сьогодні існують мандрівні катехісти, якщо навіть Папа стався мандруючим, то це є плід того, що він також відкрив. Якщо одного разу відкрилося це багатство, ця тайна, тайна Христа, тайна, яка становить нашу особисту тотожність, духовну, християнську, не можна не пробувати дати це іншим.

Я дуже задоволений з цієї зустрічі. І Продовжувати означає слідувати за Духом Святим і слідувати також нашому покликанню, тому що відкриваючи цю тайну живого Христа в нас, відкривається наше покликання. І тепер уділю всім вам мого благословення. ».

(*) Cfr. «L’Osservatore Romano», 5-6 листопада 1979.