Візит до парафії Святої Марії Горетті 31-1-1988

Св. Йоан Павло ІІ

Рим, 31 січня 1988 року

МУЖНІСТЬ ВІРИ, ЯКА НАРОДЖУЄТЬСЯ У ХРЕЩЕННІ, МОЖЕ ПРОТИСТАВИТИСЬ ДЕХРИСТІАНІЗАЦІЇ ЄВРОПИ

Ми представляємо тут промову, яку виголосив Святий Отець:

«Я дякую вам за цю зустріч і за всі свідчення, які ви дали. Слухаючи вас і зустрічаючись з вами, я завжди думаю про катехуменат взагалі та не лише про історичні категорії. Безумовно, катехуменат належить до історії первісно-місіонерської Церкви, але через вашу Дорогу та ваші досвід ми бачимо, яким скарбом для Церкви був саме катехуменат як метод підготовки до хрещення. Коли ми вивчаємо хрещення, коли ми здійснюємо це основне таїнство нашої віри, коли читаємо послання святого Павла до Римлян, ми чіткіше бачимо, що практика сьогодні стає все більш недостатньою, поверхневою. Якщо мова йде про сакраментальний характер хрещення, якщо це стосується обітниць про хрещення, які за своїм змістом справді є програмою всього нового життя, життя в Христі, все це практикується і реалізується в літургії Церкви сьогодні. Але в той же час ми бачимо, як без попереднього катехуменату ця практика стає недостатньою, не пристосованою тій великій таємниці віри і любові  Бога, яка є Таїнством Хрещення: це занурення у смерть Христа та воскресіння, яке є зануренням. у саме життя Бога, зануренням у Святу Трійцю.

Звичайно, є пояснення обставин, за яких катехуменат первісної, місіонерської Церкви з часом зник, оскільки хрещення стало більш присутнім у сім’ях, коли батьки, керовані вірою, хотіли хрестити своїх дітей. Звичайно, ці діти не могли бути підготовлені до Хрещення методологією катехуменату, вони були занадто маленькими. Ця методологія зберігається й досі в місійних країнах, і часом мені здається, що віра цих неофітів, цих нових християн Африки та інших країн світу, які повинні пережити досвід катехуменату, майже аналогічна до первісного катехуменату, який тривав більше двох років, є більш зрілим, і мені здається, що вони стають християнами, зрілішими за нас, що належимо до націй, до країн, які можуть похвалитися стародавнюю християнскою традицією, де катехуменат, у первісному розумінні  вже зник. Природно, катехуменат не зник повністю, але був замінений катехезою, яку проводила Церква, з знаннями, навчанням та християнською освітою в сім’ях. Все це є еквівалентом катехуменату в первісному та місіонерському розумінні цього слова. Але це щось, що робиться після Таїнства. Ви всі належите до категорії християн, тому що всі ви прийняли хрещення так само, як сьогодні приймаєте хрещення: в сім’ї, в парафії, в сучасній Церкві.

Через вашу неокатехуменальну дорогу (і я повинен сказати, що слово “дорога” дуже доречно) можна майже реконструювати те, що колись було справжнім катехуменатом, і, можливо, його можна ще більше поглибити. Тому що так ми дістаємося до всіх плодів Хрещення, якими жили колись первісні громади, ранні християни, перші покоління християн, які були готові на все, навіть мученицьку смерть за Христа, і жили дуже по-християнськи.

Звичайно, вони також були грішниками, оскільки людина залишається потенційним грішником навіть після хрещення; однак у цьому хрещенні була надзвичайна сила, в цьому християнському житті перших християн була сила, яка могла мати несприятливий характер, абсолютно протилежний, як  переслідування, язичництво, культура язичницького християнства, я б навіть сказав дуже мирського (ми добре знаємо, яким було життя Риму в перші роки християнської ери), міг оживити християнство, яка поширилася не лише серед людей, серед родин, але поширилось на цілі народи. Безумовно, чим більше кількість християн ставало, тим більше її якість занепадала.

Безумовно, сьогодні в країнах де християнська культура є віками, особливо в країнах Європи, ми відчуваємо виснаження нашого внутрішнього християнства того, що має бути плодом нашого хрещення. Хрещення – це таїнство, яке містить проект усього християнського життя, це не єдине таїнство, але це таїнство початків і фундаменту, і ми добре знаємо, що будівля стоїть на тому, що є її фундаментом.

Ми багато чули, і часто читали, що хрещення, наше хрещення повинно тривати все життя, повинно приносити плоди протягом усього життя … Багато разів ми бачимо в нашому середовищі, в наших країнах, у суспільстві з Християнською традицією ми бачимо навпаки, бачимо і в Римі. Ми живемо в період дехристиянізації; видається, що віруючі, хрещені в минулому, недостатньо зрілі, щоб протистояти секуляризації, ідеологіям, які суперечать не лише Церкві, католицькій релігії, але суперечать релігії загалом, є атеїстичними, справді антитеїстичними. Ви, на неакутехуменальній дорозі в різних середовищах, намагаєтесь преобразити все, що було втрачено. Спробуйте відновити в спільнотах, в людях, способим – я б сказав – більш автентичним, що наближається до того первісного досвіду. Таким чином, я бачу початок неокатехуменату, його дорогу: один – я не знаю, Кіко чи інші – замислювався: звідки взялася сила первісної Церкви? і звідки походить слабкість набагато більшої Церкви сьогодні? І я вважаю, що він знайшов відповідь у катехуменаті на цій дорозі. Ось, що я відчуваю, перебуваючи ці моменти з вами.

Я бажаю вам продовжувати цю дорогу, продовжувати жити всіма потребами, які випливають із неї, бо це не коротка дорога; якщо взяти місійний катехуменат, іноді здається важким: чотири роки! Ви більш вимогливі: ваш триває сім і більше років! Тому я сподіваюся, що ви продовжуватимете бути вимогливими на цій дорозі і перш за все, я бажаю вам продовжувати давати всі ці плоди, тому що з вас, у ваших спільнотах, можна по-справжньому побачити, як з Хрещення виростають усі плоди Святого Духа, усі харизми Духа Святого, усі покликання, всю справжність християнського життя в шлюбі, в священстві, в різних професіях, у світі, нарешті у світі. Потрібно мати багато відваги, щоб перенести свій досвід у найбільш дехристиянізовані куточки світу, щоб передати своє свідоцтво: але все це з Божого провидіння, оскільки в ці середовища не можна по іншому. Інакше ці людські спільноти, настільки неохайні, настільки розбиті, що далеко не тільки від віри, але й від людського рівня, не можуть бути вирішені. Не можна зіткнутися з ними, без великого досвіду віри, без глибокого переконання, без життя, пронизаним Святим Духом.

Я бажаю вам усіх цих плодів у цій парафії, що, як мені здається, грунтується на неокатехуменальному досвіді. Я думаю, є спосіб відновити парафію на основі неокатехуменального досвіду. Звичайно, цей метод не може бути нав’язаний всім; але якщо кандидатів так багато, то чому б і ні? Це дуже автентично, воно відповідає самій природі парафії, оскільки, як кожен з нас, християн, виростає від Хрещення, так природно, що християнська громада виростає від Хрещення, Церква виростає з Хрещення; вона росте в Євхаристії, так, але вона виростає від Хрещення; немає Євхаристії без Хрещення. Тоді парафія є основною спільнотою у Церкві і може дуже достовірно рости на та на фоні неокатехуменального досвіду; це було б як оновлення тієї первісної спільноти, яка виросла з катехуменального досвіду.

Нехай Господь благословить вас, дорогі друзі, благословить ваші родини, благословить ваших кандидатів на священство, семінаристів «Redemptoris Mater», благословить вашу молодь та благословить ваших дітей, яких, слава Богу, багато. І вони також є великою надією, оскільки секуляризований, дехристиянізований, агностичний світ, який більше не має віри в Бога, втрачає віру в себе, втрачає віру в людину. Як можна пояснити зменшення народжуваності, а точніше, як можна пояснити поведінку проти народження суспільства, націй та політичних груп? Це пояснюється відсутністю віри в людину. Але ця відсутність віри в людину випливає з відсутності віри в Бога; людина має свій вимір, свій принцип; і цей його принцип є в самому Бозі, тому що він був створений за Його образом і подобою, і це пояснює нам, хто така людина, як вона має жити і як має померти. Отже потрібно сміливо жити в цьому світі, і я бачу в цій зустрічі з цими родинами і з цими мандрівними ознаку християнської мужності “.