Промова Святого Отця Франциска до членів Неокатехуменальної Дороги, 18 -III– 2016

Промова Святого Отця Франциска до членів Неокатехуменальної Дороги, 18 -III– 2016

Франциск

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Я радий зустрітися з вами і дякую вам, адже сьогодні вас прийшло багато. Особливе привітання для тих, хто збирається вирушати! Ви отримали покликання до євангелізації: благословляю Господа за це, за дар Дороги і за дар кожного з вас. Я хотів би підкреслити три слова, які щойно чули в Євангеліє, як послання до місії: єдність, слава та світ.

Єдність. Ісус молиться до Отця, щоб вони було «ідеально єдиним» (Йн 17,23): він хоче, щоб вони були «єдині» серед інших (в. 22), як Він з Отцем. Це його останнє прохання перед Страстями, найсердечніше: щоб у Церкві була єдність. Єдність важлива. Ворог Бога і людини, диявол, не може нічого робити проти Євангелія, проти смиренної сили молитви та таїнств, але може завдати великої шкоди Церкві, спокушаючи її людськість . Викликає підозри, судження щодо інших, закриття та розмежування. Сам він «той, хто ділить» і часто починає з того, щоб змусити нас повірити, що ми добрі, можливо, кращі за інших: таким чином він отримує підгрунтя, готове для кукіля. Це спокуса всіх спільнот і може проникнути в найкрасивіші харизми Церкви.

Ви отримали велику харизму для оновлення вашого хрещення. Людина входить до Церкви через Хрещення; насправді ми входимо до Церкви через Хрещення. Кожна харизма – це благодать від Бога для покращення єдності. Але харизма може погіршитися, коли ми закриваємось або вихваляємось, коли хочемо відрізнити себе від інших. Тому її варто зберігати. Бережіть свою харизму! Як? Йдучи шляхом чесноти: смирення і слухняної єдності. Завжди потрібно стежити за харизмою, очищаючи можливі людські надмірності, прагнучи єдності з усіма і послуху Церкві. Таким чином, людина дихає Церквою та разом з Церквою; таким чином залишитесь слухняними дітьми “ієрархічної святої матері Церкви”, з “духом прийняття і готовності” до місії (пор. святий Ігнатій Лойола, Духовні вправи, 353).

Я наголошую на цьому аспекті: Церква – наша Мати. Як діти на обличчі мають схожість з матір’ю, так ми всі схожі на свою Матір, Церкву. Після Хрещення ми більше не живемо як окремі особистості, але стаємо чоловіками та жінками єдності, покликаними бути посланцями єдгості у світі. Тому що Ісус не тільки заснував для нас Церкву, але й заснував нас як Церкву. Церква для нас не є знаряддям: ми Церква. Від неї ми відродилися, від неї ми харчуємося Хлібом життя, від неї ми отримуємо слова життя, нас прощають і супроводжують додому. Це плідність Церкви, яка є Матір’ю: не організація, яка шукає послідовників, чи група, яка рухається вперед за логікою своїх ідей, але є Матір’ю, яка передає життя, отримане від Ісуса.

Ця плідність виражається через служіння та керування Пастирів. Насправді, установа – це також харизма, оскільки вона має своє коріння в тому самому джерелі, яким є Святий Дух. Він є живою водою, але вода може продовжувати давати життя лише в тому випадку, якщо рослина добре доглядається і обрізається. Втамовуйте спрагу в джерелі любові, і Духа, і дбайте про ніжність і повагу до всього церковний організму, особливо про найделікатніші частини, щоб все росло разом, гармонійно і плідно.

Друге слово: слава. Перед страстями Ісус заздалегідь оголошує, що буде «прославлений» на хресті: його слава з’явиться там (пор. Ів. 17, 5). Але це нова слава: мирська слава виявляється тоді, коли хтось важливий, тобою захоплюються, коли хтось має багатство та успіх. Натомість слава Божа виявляється на хресті: це любов, яка світить і поширюється. Це парадоксальна слава: без гомону, без виграшу та без оплесків. Але тільки ця слава робить Євангеліє плідним. Так само Церква-мати плідна, коли вона наслідує милосердну любов Божу, яка пропонується і ніколи не нав’язується. Він смиренний, він діє, як дощ на землі, як повітря, яке дме, як маленьке насіння, яке в тиші приносить плід. Хто проголошує любов, не може перестати робити це з тим же стилем любові.

І третє слово, яке ми почули – це світ. «Бог так полюбив світ», що послав Ісуса (пор. Йн 3, 16). Хто любить,не є далеко, але виходить назустріч. Ви йдете назустріч багатьом містам з багатьох країн. Бога не приваблює мирське, а навпаки, він його не любить; Але він любить створений ним світ, і він любить своїх дітей у світі таким, яким вони є, де б вони не жили, навіть якщо вони “далеко”. Життя в далеких країнах для вас буде непростим, в інших культурах вам буде нелегко. Але це ваша місія. І це ви робите для любові, для любові Матері Церкви, для єдності цієї родючої матері; ти робиш так, щоб Церква була матір’ю і плодоносила. Покажіть дітям ніжний погляд Отця і розгляньте реалії, які ви знайдете як подарунок; Ознайомтесь з культурами, мовами та місцевими звичаями, поважаючи їх та визнаючи насіння благодаті, які Дух вже посіяв. Не піддаючись спокусі пересадити набутий спосіб, сійте перше проголошення: «це найкрасивіше, найбільше, найпривабливіше і водночас найнеобхідніше» (Екз. Ап. Evangelii gaudium, 35). Це добра новина, що завжди повинна повторюватись, інакше віра ризикує стати холодним і безжиттєвим вченням. Згодом євангелізація як сім’ї, жива єдність та простота – це вже сповіщення про життя, прекрасне свідчення, за що я вам дуже дякую. І я дякую вам від мого імені, але також від імені всієї Церкви за цей жест іти, входити в невідоме, а також страждати. Тому що буде страждання, але і радість слави Божої, тієї слави, яка на Хресті. Я супроводжую вас і закликаю вас, і прошу вас, будь ласка, не забудьте молитися за мене. Я залишаюсь тут, але серцем іду з вами.