Гомілія в семінарії Редемпторіс Матер у Римі 31-10-1993

С. Йоан Павло ІІ

Місто Ватикан – каплиця “Редемпторіс Матер”, 31 жовтня 1993 року

«Саме поглиблення духовного життя, прийняття “євангельського радикалізму”, є найбільш плідним грунтом для народження покликання”. Про це Іоанн Павло II заявив у проповіді, виголошеній у неділю 31 жовтня під час меси, котру святкувала спільнота семінарії в Римській “Редемпторіс Матер”.

«Слава Ісусу Христу ! 1. Шановні брати в єпископаті та в священстві,та всі брати і сестри! “Ми, навпаки, були лагідні між вами. Як годувальниця піклується про своїх дітей”. (1Сол. 2,7): слова святого Павла до Солунян. Кожен пресвітер повинен мати можливість зробити ці слова святого Павла власними, які ми тільки що почули. Образ матері, який він приписує собі, насправді є одним із найбільш вказуючих для вираження краси священичого покликання. Це не лише вказує на виключну силу прихильності та присвячення, але й підказує про інтимний зв’язок, що існує між апостольським служінням та служінням нового «народження» у Христі через Святого Духа (пор. Йн. 3, 5 -8). Мати, яка піклується про свої творіння, мати, яка годує. Тут апостол як носій «божественного слова проповіді» сприймає себе як інструмент цього духовного відродження, він сприймає себе як матір. Він втілює для братів «материнство» Церкви. Будучи покликаним творити їх у Христі через Євангеліє (пор. 1 Кор. 4, 15), він справедливо відчуває себе, по відношенню до них, не лише батьком, але і матір’ю, “батько” і “мати”, готові давати їм не тільки Євангеліє, але і «своє власне життя» (пор. 1 Сол. 2, 8).

2. Яка різниця між цим зображенням апостольства та тим, що виникає у двох інших читаннях, позначених різкими і суворими застереженнями! Вони адресовані священикам Старого Завіту, книжникам, фарисеям, але вони вказують на ризики відхилення, які завжди ховаються навіть у нашому служінні. “Ви ж відступили від дороги і багатьох привели до занепаду в законі” (Мал. 2, 8). Це слово пророка Малахії підкреслює велику відповідальність служителів вівтаря у Слові, їхня невідповідність є вдвічі серйозною, оскільки супроводжується згіршенням. Горе тим, хто повинен навчати Божий народ, а натомість вони є каменем спотикання! Не менш суворими є слова Ісуса для тих, хто сидів на троні Мойсея, не як смиренні слуги Божого Слова, а як жадібні шукачі похвали людей. У них слово і життя постають в разючому контрасті: вони є вчителями речей, яких не дотримуються, накладають тягар, який не наважуються носити, вимагають титулу – тобто “рабин”, – що їм не належить, бо є «тільки один – Вчитель, Христос» (пор. Мт 23, 10).

3. Таким чином, Слово Боже представляє нам, з одного боку, автентичну модель апостольського та священичого покликання, з іншого, його можливі виродження. Слово Боже в цій літургії приходить для цієї моєї зустрічі з вами, “Редемпторіс Матер”, відповідальним та студентами, клерикам, римської семінарії, яка отримала ту саму назву, що і ця каплиця: “Redemptoris Mater”. Це так нагадує про відкуплення, воно нагадує про “Redemptor hominis”, “Редемпторіс Матер”, “Redemptoris Custos”, а також “Redemptoris Missio”, все в одній дузі. Тому я вітаю семінаристів та форматорів “Redemptoris Mater” у цій каплиці, присвяченій Redemptoris Mater. Вітаю Кардинала Вікарія Риму, Камілло Руїні, який певним чином є першою особою, яка керує вашою семінарією, оскільки вона, кваліфікуючись за своїм місіонерським призначенням, визначається як семінарія Римської дієцезії. Вітаю вашого Ректора, монс. Джуліо Салімея, вашого Духовного Отця, монс. Максиміно Ромеро де Лема, і я вдячний вам обом, хто хотів взяти на себе ці важливі завдання виховання “Redemptoris Mater”, після багаторічної роботи в Римській курії, в Римському Вікаріаті. Вітаю всіх вас, дорогі семінаристи, вітаю вас кожного, бачачи у вас майбутніх священиків, які вже зробили вибір і прямують до священства Христа. Важливим і значущим, що ви відкрили священицьке покликання, будучи на Неокатехуменальній Дорозі, а тепер продовжуйте формацію, дотримуючись – як правильно – інструкцій, які Церква вказує на всіх кандидатів на священство. Мета, до якої ви прагнете, – це глибоке вкорінення в Христі, що супроводжується цілковитою, сердечною прихильністю до Церкви. Це невід’ємна основа справжньої священичої формації, а також гарантія Божого благословення на цій священичій та неокатехуменальній, неокатехуменальній та місіонерській, апостольській та місіонерській дорозі.

Тому я з радістю дооцінюю, що, як і ваше, багато інших покликань процвітають на шляху вашої духовності, Неокатехуменальному Дорозі, не тільки тут, у Римі, але в різних місцях, в різних країнах Європи та усього світу. Саме поглиблення духовного життя, на цій дорозі віднаходить, приймає “євангельського радикалізму”, також більш плідний грунт для росту покликання. Бог не перестає кликати, але тільки перебуваючи в глибокій близькості з Христом, можна почути його голос, відповісти з повною готовністю та наполегливо слідувати за ним.

4. Не можна “народжувати” у вірі, якщо спочатку не “народжений” у вірі. Павло міг проголошувати Христа ще й тому, що міг сказати з усією правдою: “І живу вже не я, а Христос проживає в мені” (Гал. 2, 20). Таким чином він міг проголошувати Христа, будучи спершу народженим Христом, наверненим Христом, пронизаний Христом. “І живу вже не я, а Христос проживає в мені”. У той час він не претендував на невластиву назву, таку, яку забороняє сьогоднішнє слово Євангелія, коли він почував і казав, що є “батьком” своїх спільнот, тому що його батьківство не було нічим іншим, як непомітним проявом Божого батьківства. В цей самий момент каже “мати”, радше схилявся до апостольському материнству, яке було в нього до цих спільнот. Дійсно, таємницю священства слід розуміти в його інтимному зв’язку з таємницею Христа. Вся Церква намагається бути як Христос, на різні способи, “видимий”, котрий присутній в історії людства, але в першу чергу належить священику, пресвітеру, покликаному діяти “в особі Христа”, покликаному представляти його “пастирем” і “головою” свого народу, своєї отари, своєї спільноти. Священик повинен бути переможеною людиною, «захопленою» Христом (пор. Фил. 3, 12). По-справжньому “велике” служіння, навіть якщо велич, відзначена смиренністю служби: “Найбільший з вас буде вам слугою” (пор. Мт. 23, 11), так говорить Ісус.

Я ще раз вітаю вас у цій каплиці “Редемпторіс Матер”, я так щасливий, що зможу відсвяткувати з вами цю Євхаристію, яку жертвую Господу просячи для вас наполегливість. Нехай Бог допоможе вам йти стежками святості, радості до всіх народів, до яких направлятиме вас Його Провидіння. Добре, що Кардинал Вікарій дав нам цю вільну неділю: навіть парафію в Римі не відвідувати! Поруч з Римською семінарією стоїть “Редемпторіс Матер”: варто було знайти цю вільну неділю!

Бажаю вам присутності, підтримки Марії, Пресвятої Матері-Спасителя. Довіривши себе їй, її материнству, ви почуватиметесь справді «миролюбними та спокійними» як «діти в обіймах матері» (слова сьогоднішнього респонсорійного псалму). Нехай Марія випрсить для вас сяяння разом з апостолом Павлом, для Царства Божого, у повній вірності та послуху Церкві, Церкві, яка також є Матір’ю, як вчать всі традиції, Другий Ватиканський Собор: Церква також Мати, наслідуючи Матір Христа. Ця Церква породжує вас, породила вас до віри, і в цій Церкві ви покликані бути священиками, щоб служити до кінця своїх днів. Нехай так і станеться».