Аудієнція в Сікстинській капелі з юнаками, майбутними священиками 31-3-1985

Св. Йоан Павло ІІ

Ватикан – Сікстинська Капела, 31 березня 1985 року

Тисяча двісті сім молодих людей, які в дорозі, що приведе їх до пресвітерату, вчора в неділю після обіду оживили довгу зустріч з Папою в Сикстинській капелі, заповнену як ніколи. Кіко Аргуельо, ініціатор неокатехуменальної дороги, представляючи зібрання Святішому Отцю, сказав, що ця молодь приїхала в Рим на великий міжнародний молодіжний з’їзд та щоб взяти участь у зборах спеціально для молодих неокатехуменів, які саме через дорогу відкрили їхнє покликання до священства. Незважаючи на те, що вони походять з шістдесяти країн, більшість молодих людей були латиноамериканцями, раді могти показати Івану Павлу II, як було отримано його запрошення в Перу, під час його недавнього візиту на «Континент надії»: «Ідіть і поверніться до своїх країн, щоб євангелізувати».

Римська зустріч молодих неокатехуменів ними самими була визначена як «занурення у хрещення» і акцентувалась на поглибленні трьох основних аспектів на шляху майбутніх священників: літургії, сакраментального аспекту; Слова, дружини пресвітера, з особливим роздумом над 9 главою від святого Луки; Церкви. Особливий наголос давався відкриттю наново місцевої Церкви. Сам Кіко потім пояснив Святішому Отцю склад групи та походження окремих учасників. Результатом стала повна та вичерпна картина того, чим займаються неокатехуменальні спільноти у всьому світі задля народження та поглиблення покликань особливого посвячення. І сьогодні є багато молодих людей, які приходять до семінарії завдяки неокатехуменальній дорозі: це довели двоє з тих багатьох, розповівши про свій досвід: один із Санто Домінго та другий з Мюнхена. Бразильський єпископ Жундіаї, Роберто Пінарелло де Алмейда сказав, що семінарія його єпархії користується методикою неокатехуменальної дороги для формації семінаристів: «тринога» Слова, Літургії та братської Єдності є дуже ефективною їжею для семінариста, який таким чином ставить себе на службу Церкви та для Церкви.

«Хочу підсумувати мої роздуми, які прийшли до мене під час цієї зустрічі: є також текст, підготовлений раніше, але не читаю його, тому що, можливо, ці спонтанні враження є більш ad rem. Ми зайнялись трохи географією та статистикою. Ми подорожували світом: починаючи з Мексики, усією Центральною Америкою, Антильськими островами, Латинською Америкою; я справді думав, що ми залишимося в цій області. Але ми вийшли з Латинської Америки до Океанії, Австралії, Японії, Китаю, Тайваню. І я не знаю, чому ми не поїхали до тієї великої Країни, що знаходиться між Китаєм та Польщею. Тоді ми побували також в різних європейських країнах, і я побачив, що Італія також досить представлена, не тільки Іспанія. Польща трохи менше, але в і Польщі також є семінаристи, дяка Богу.

Займаючись цією географією та цією статистикою, я також подумав, що ми повинні завжди з кожною статистикою посилатись на духовні речі, на Духа, на Святого Духа: є статистика, яка відома лише завдяки його особі та його таємничій роботі в душі. Ми всі є знаряддям, також сакраментальним, священним знаряддям цієї його роботи, але важливою є його робота. Знаряддя завжди другорядне, хоча й необхідне. Це необхідно, тому що Церква – це не небесна Церква, це земна Церква, це Церква людей, а люди покликані становити Церкву. Потрібен поклик, Христос зробив так: покликав. Він сам почав проповідувати, євангелізувати, але відразу ж покликав, з перших днів. Цей процес покликання, поклику повинен повторюватися. Більше того, цей процес покликання є певним доказом автентичності, зрілості кожної Церкви: як вселенської, так і партикулярної, місцевої. Я пам’ятаю з моєї молодості, а потім і з часів, коли я був єпископом в Кракові, що кожна парафія оцінювала себе відповідно до покликань, які мала: покликання до священства, до монастиря: це був знак життєвості, ознака зрілості Церкви.

Ось: Я все більше і більше дізнаюсь про ваш рух, про ваш неокатехуменальний рух, і роблю це за різних обставин, завжди потрошки, але з цих фрагментів складається ціле. Тож я хотів би сказати те, що мені здається найважливішим. Ви неокатехуменальний рух: це означає рух, який ставить в центр своєї «духовності», можна сказати, ставить в центр таїнство Хрещення. Що означає Хрещення? Це означає багато речей, але серед цих багатьох речей, які складають велике богослов’я священного Хрещення, є те, що це перше посвячення людської особи Богові в Ісусі Христі: перше посвячення. Звичайно, є багато-багато хрещених у світі, які погано або взагалі не усвідомлюють те, чим є це перше посвячення. Якщо ж зробити глибокий скрутиніум, екзистенційний скрутиніум, справді релігійний скрутиніум свого Хрещення, тоді ти мусиш принаймні один раз постати перед цією дійсністю: але ж я людина, посвячена Богові! В цьому першому, головному та фундаментальному посвяченні легше відкрити покликання, чи то до священства, чи то до монастиря. Це зовсім не означає зневажати християнське покликання як таке, покликання всіх мирян: більше того, ваш провідник – мирянин. Святий Франциск Ассізький не хотів стати священником, він не хотів: він прийняв лише дияконські свячення. Звичайно, що кожне християнське покликання позначене цим посвяченням особи, цілої особи, чоловіка чи жінки, Богові. Якщо це зрозуміло, тоді можна легше зрозуміти покликання, в якому людина, починаючи від своєї ініціативи, звичайно, керована божественною благодаттю, жертвує себе, присвячує себе служінню Богу, Христу, Церкві, абсолютному служінню: священниче посвячення, монаше посвячення: два посвячення трохи відмінні, але дуже подібні. І це плід розважання, поглиблення таємниці Хрещення, і я не здивований, що у вашому русі є покликання: це підтвердження того, що цей рух є автентичним рухом і відповідає своїй природі та своїй назві. Це головне, що я хотів вам сказати. Тепер третя річ, передусім виходячи з обставин: ми знаходимося в Сикстинській капелі. Сикстинська капела відома насамперед завдяки чудовим розписам: це «Страшний суд» Мікеланджело; також відома через те, що тут, у цій капелі, проводяться Конклави і обираються Папи, Єпископи Риму. Останнього разу кардинали у досить великій кількості, можливо, у найбільшій за всі Конклави, останнього разу, а також передостаннього, вони обрали невідомого Папу, але обрали Папу, який відкрив також мандруюче покликання.

І ми є мандруючі. І це ще один аспект вашого руху. Апостольська церква була, звичайно, мандруючою, і найбільш мандруючим з усіх апостолів був, звичайно, святий Павло. Ось, Церква мандруюча, усі, навіть ті, які за все життя жодного разу не змінюють ні місце, ні житло, є мандруючими, тому що ми всі паломники: паломники – це ще більше ніж мандруючі. Ми всі паломники в Святому Дусі, паломники в напрямку до дому Отця. І Христос тоді нас веде, у своєму Святому Дусі, через Святого Духа нас веде. Хочу додати ще це спостереження: тут, у цій каплиці робиться багато молитов і навколо цієї каплиці по всьому світу робиться багато молитов, коли настає момент смерті якогось Папи та обрання його наступника.

Сьогодні я хочу завершити цю зустріч, молячись разом з вами до Святого Духа про покликання, які так необхідні Церкві, так необхідні. Ми також займаємось статистикою, статистикою вселенської Церкви і ми повинні це робити. Більше того, вчора з Монсеньйором Состітуто ми говорили разом з представниками Служби Статистики Церкви: Церква сьогодні повинна докласти великих зусиль у молитві, в контакті зі Святим Духом, щоб залишитись живою, щоб підтримувати кількість покликань, адже ця кількість в деяких країнах світу, в деяких церквах знаходиться під загрозою, а в інших церквах вже давно недостатня.

Закінчимо, молячись одну таємницю Розарію, таємницю Святого Духа, третю таємницю славну, тому що тут, у цій каплиці треба молитись таємницю, що стосується Святого Духа. За покликання».