АУДІЄНЦІЯ ДЛЯ МОЛОДИХ НЕОКАТЕКУМЕНТАЛЬНОЇ ДОРОГИ 7-3-1988

Св. Йоан Павло ІІ

Вербна неділя – Рим, 27 березня 1988 року *

Близько десяти тисяч молодих людей взяли участь у зустрічі, яку організувала Неокатехуменальна дорога. Зібравшись у другій половині дня Вербної неділі у Ватиканському залі Павла VI, вони молилися, чекаючи приходу Святого Отця. Після двадцяти років глибокої кризи покликання знову з’являються в католицькій церкві. Симптом цього процесу був помічений вчора під час зустрічі дванадцяти тисяч каеторів та молодих людей з неокатехуменальних спільнот зі Святим Отцем, що відбулася у Ватиканському залі Павла VI з нагоди Вербної неділі.

Поки вони чекали візиту Святого Отця, Кіко Аргюелло, один із ініціаторів Неокатехуменальної дороги, разом з Кармен Ернандес та отцем Маріо Пецци репетували з присутніми пісні для Тридууму та великоднього чування, які неокатехуменати святкують протягом усього часу ночі, і яку вони відчувають як вісь всієї духовності хрещення. Після входу Святого Отця семінаристи римської семінарії “Redemptoris Mater” перевезли велику різьбу по дереву розп’ятого Христа, подарунок гспільнот з Еквадору у супроводі пальмових гілок та привезли під час процесії для головування на засіданні. “Принесення розіп’ятого Христа у світ, – сказав Кіко перед Папою Римським, – це хороша новина, це не приклад гніту чи мазохізму. Світ сьогодні хоче придушити розп’яття і живе в жаху від будь-яких страждань. Христос відкрив шлях через смерть. Ми страждаємо, тому що не любимо іншого таким чином, віддаючи себе повністю іншому. Чи можна так любити? Так, оскільки він дарує нам свою природу, він посилає нам з небес свого Святого Духа, який підкорив смерть і зароджує вічне життя в нас, нове життя, яке дозволяє любити інших поза смертю, з усіма вадами іншої людини. Любити нас такими – це щастя. Як ми не можемо донести цю воду до цього пустельного світу, яким є світ сьогодні?
Тоді Кіко запросив тих, хто вже відчував або зараз відчуває заклик до священства чи споглядального життя. Шістдесят п’ять молодих людей ходили на коліна біля ніг Святого Отця: сорок хлопців увійшли до семінарії та двадцять п’ять дівчат ввійшли до монастиря.

Дивно бачити цей розквіт покликань. В останні три роки понад дві тисячі молодих людей з неокатехуменальних спільнот вступили в різні світові семінарії для підготовки до священства. У Римі відкрито єпархіальну семінарію “Redemptoris Mater”: створити священиків для Нової Євангелізації, яку пропагував Йоан Павло II. Ці майбутні священики, не утворюють конгрегації, але починають з власних єпархій та їх підтримують їх рідні спільноті, поїдуть із родинами, які закінчили час катехуменальної формації та запропонували поїхати на євангелізацію в найбідніші райони та найбільш дехристиянізовані у світі. Сорок хлопців та двадцять п’ять дівчат відчули поклик до священства та до споглядального життя та представили себе перед Святим Отцем. Ось слова Папи Римського:

«Ми розпочали Великодній тиждень сьогодні з Вербної неділі, і в той же час ми відзначили Третій Всесвітній день молоді. Тут, на площі Сан-Педро, ми відсвяткували одне та друге. Я дуже радий опинитися у вашому середовищі, молодих люей: день для співу: “Pueri hebraeorum portantes ramos olivarum …” Ми добре знаємо цей антифон у Вербну неділю. Це подорож для вас молодих людей; співати: “Осанна! Блажен той, хто приходить в ім’я Господнє! ” Це день, який характеризується оголошенням пророків. Але ми добре знаємо, що в цьому величному і радісному святкуванні Вербної неділі Церква бере нас за руку до Страстей Христових. Ця скороминуща радість приховує і охоплює в собі таємницю Страстей і Хреста, таких як Пасхальна таємниця. На цій мандрівці ви зібралися не лише співати, як молодь Єрусалиму, а й відкрити для себе фігуру розп’ятого Ісуса, який вмирає на хресті. Ви медитували і молилися. Вступаючи в таємницю Вербної неділі, таємницю Страстей Христових, Його Хреста та Його Воскресіння, ви також думаєте про Церкву та місію Церкви, бо Христос мертвий на хресті, щоб дати нове життя людству.

Церква, як кажуть Святі Отці, була заснована, перш за все, в момент його смерті; з його боку випливало наше спасіння. Символічно відкривається нова реальність, нова божественна місія, яка охоплює людство. Народжується Церква, яка, як говорить Другий Ватиканський Собор, “є в Христі як таїнство … про інтимний союз з Богом і про єдність усього людства” (Л.Г.1). Ісус підготував своїх учнів до цієї пасхальної миті. Насправді після його воскресіння, схрестивши руки, ноги і бік, він подарує учням, щоб дати їм Духа Святого і оголосити їм місію, яка їх чекає, цей новий Ізраїль, з якого апостоли , є початком і передвіщенням.

Таким чином, Церква починає виконувати свою місію і стає місіонерською. Якщо ми серйозно думаємо про пасхальну таємницю Христа, ми не можемо відокремити Церкву від її таємниці та її місії. Ви тут роздумуєте над місією Церкви у всьому світі. Ця місія потребує місіонерів, вона потребує апостолів. Місіонери продовжують місію апостолів. Другий Ватиканський Собор повідомляє нам, що вся Церква за своєю природою є місіонерською. Місіонерський означає апостольський; засоби надіслані. Ви живете цим моментом заклику та місією заклику та місією Церкви, яку складають різні харизми та служіння. Єдина місія Церкви виникає, особливо сьогодні, з основи апостольства мирян. Але для Церкви та її місії потрібні священицькі покликання та релігійні покликання. Я бачив тут деяких молодих людей, які стихійно прийшли сказати на цю асамблею: “Ось я, я йду”. Я одразу подумав, що це приношення може бути зроблене лише перед Богом, але якщо воно робиться перед людьми, воно робиться особливо перед сім’єю. Ви родина. Якщо ці рішення можна приймати так, спонтанно, під силою Духа, це означає, що ви сім’я. Якщо насправді хлопець чи дівчинка можуть з’явитися перед усіма і сказати розп’ятому Христу: «Ось я, я твій», це означає, що Бог любить вас, що Бог кличе вас. Я дуже усвідомлюю, глибоко усвідомлюю благодать священичого покликання та релігійного покликання. Це благодать для покликаних, але в той же час є благодаттю для громади, Церкви, її місії та послідовності.

Якщо Церква, як нам нагадує Другий Ватиканський Собор, є священичим народом, якщо всі вірні мають спільне, священне хрещення, то ви можете побачити потребу тих, хто покликаний до священства, підвищити обізнаність про спільне священство все і висловити цю священичу характеристику для всіх, а потім служити. Священство є дуже важливим служінням. Ми це знаємо навіть з негативного та болісного досвіду відсутності священичих та релігійних покликань. Церква не може бути собою, якщо вона не прагне до цього Царства Небесного, тим більше, передчуваючи це Царство вірним вже звідси знизу, із землі. Люди, чоловіки та жінки, повинні мати можливість слідувати за бідним Христом, Дівою Христом, слухняним Христом до смерті. Йдеться про основні, сутнісні, конститутивні виміри Церкви.

Коли у вас є священицькі та релігійні покликання, ви маєте докази соборності місцевих Церков і парафій, а також християнських сімей. Був час, а може, і зараз, коли сім’ї хвалилися, що серед своїх синів і дочок були священики та монахині. Сім’я – це домашня Церква, жива і життєдайний осередок Церкви.

Я сказав вам, що мав у душі. Я вдячний батькам, сім’ям та спільнотам, здатним зростати та дозрівати покликання, завжди та скрізь. Я вдячний вашій родині та вашій спільноті, яка піклується про виховання, вирощування та дозрівання покликань. Наш розп’ятий і воскреслий Господь благословляє цю професійну працю вашої великої родини, яка зростає з дня на день. Господь дарує вам усім мужнє і глибоке християнське покликання; подружжю, подружньому, сімейному покликанню батьків і вихователів. Для тих, хто відчуває черговий поклик всередині, здатність слідувати священицькому або релігійному покликання, приймаючи цей дар Духа, який завжди походить від пробитого серця нашого Спасителя, який висить на хресті.

(*) Cfr. «Avvenire», 29 березня 1988 e «L’Osservatore Romano», 28-29 березня 1988.