Рим, 19/10/2018

Неокатехуменальна Дорога особливо вдячна Господу та Церкві за запис Папи Павла VIдо книги святих в неділю 14 жовтня 2018 року. Він був першим Понтифіком, який заохотив і підтримав початки цієї харизми, коли вона була ще майже невідома, визнавши її плодом Собору і знаком надії для Церкви.

На першій зустрічі, яку Дорога з ним мала, 8 травня 1974 року, він здивував через велику любов, з якою він нас прийняв, впізнавши з пророчим духом хрестильну ідентичність Дороги:

«Ви не тільки займаєтесь апостольством, бо ви є тим, ким є, стимулюючи заново відкрити і відновити правдиві, автентичні, ефективні християнські цінності, які в іншому випадку могли б майже розчинитись у звичайному житті. Ні, ви їх робите очевидними, ви їх являєте, і ви надаєте їм справді зразкове моральне сяйво, тому що таким чином, з цим християнським духом ви переживаєте цю Неокатехуменальну спільноту».«Скільки радості і скільки надії ви нам приносите вашою присутністю і вашою діяльністю! Ми знаємо, що у ваших спільнотах ви працюєте разом, щоб зрозуміти та розвинути багатство вашого Хрещення та наслідки вашої приналежності до Христа».

«Життя та сприяння цьому пробудженню – це те, що ви називаєте формою «пост-Хрещення», яка зможе відновити в сучасних християнських спільнотах ефекти зрілості та поглиблення, які були здійснені в первісній Церкві з періоду приготування до Хрещення».

«Ви це робите після: до чи після, я сказав би, це має другорядне значення. Справа в тому, що ви дивитесь на автентичність, повноту, послідовність, щирість християнського життя».

Через три роки, 12 січня 1977 року, за кілька днів до Синоду про Катехизу, Святий Павло VI на Загальній Аудієнції в середу присвятив все своє звернення Неокатехуменальній Дорозі, пропонуючи саму назву «неокатехуменат».

«Практика і норма Церкви запровадили священний звичай вділяти хрещення новонародженим, так щоб обряд хрещення літургійно робив приготування, яке на початках, коли суспільство було глибоко язичницьким, передувало хрещенню, і яке називалося катехуменатом. Але в сьогоднішньому соціальному середовищі цей метод потребує втілення через навчання, через посвячення в спосіб життя властивого християнину, після хрещення, тобто з релігійним супроводом, з практичним навчанням християнській вірності, з ефективним включенням в спільноту віруючих, яка є Церквою».

«Ось відродження назви «катехуменат», який, безумовно, не хоче уневажнити чи применшити важливість чинної дисципліни хрещення, але хоче застосувати її методом поступової та інтенсивної євангелізації, який нагадує і відновлює певним чином катехуменат тих часів. Хто був охрещений, потребує розуміти, переосмислювати, цінувати, щоб сприяти безцінному багатству прийнятого таїнства».

В пам’яті Дороги також залишається значуща привітальна зустріч з ініціаторами Дороги Кіко Аргуельо та Кармен Ернандес, в кінці тієї самої Аудієнції. Папа запитав: «Хто Кіко?» «Я»,- відповів Кіко. І Папа, дивлячись йому в очі і поклавши руку на плече, сказав: «Будь смиренним і вірним Церкві, і Церква буде вірна тобі». Ці слова залишаються записаними в серці Кіко до сьогодні.

Особливе визнання Неокатехуменальна Дорога має до Папи Павла VI за його енцикліку «Humanae Vitae», яка в цілому зіткнулася з багатьма труднощами у прийнятті, але в той же час дала багато плодів у контексті неокатехуменального ітенерарію. В ній поступово передається Вчення Церкви про сексуальність та шлюб. Про це свідчать відбудовані подружжя, численні діти, багато молоді в спільнотах, серед яких виникло багато покликань до священства та посвяченого життя, сім’ї в місії в найскладніших місцях.

Значущим є те, що у відповідях на Питальник про становище сім’ї в даний час: позитивні та конфліктні аспекти, надісланий всім єпископським конференціям, церковним дійсностям, зібраних в Instrumentum Laboris Надзвичайного Синоду про Cім’ю 2014 року, стверджується:

«Щодо енцикліки Humanae Vitae Папи Павла VI, то в переважній більшості випадків вона невідома в її позитивному вимірі».

«Чимала кількість Єпископських Конференцій свідчить про те, що коли вчення Церкви передається в глибині з її справжньою людською та християнською красою, воно з ентузіазмом приймається великою частиною вірних. Коли вдається показати глобальне бачення подружжя та сім’ї відповідно до християнської віри, тоді справді можна усвідомити її доброту та красу».

«Навчання в основному приймається там, де є справжній шлях віри з боку вірних, а не просто непересічна цікавість щодо того, що Церква думає про сексуальну мораль».

На церемонії інавгурації «Доктора наук Honoris Causa» з Догматичної Теології Кіко Аргуельо 13 травня 2009 року від Інституту Івана Павла ІІ доповідач також вказав на інший аспект:

«У час кризи і дезорієнтації для багатьох, беззастережне прийняття пророчої енцикліки Павла VI «Humanae Vitae» родинами Дороги стало автентичним свідоцтвом для всієї Церкви, показуючи, що понад наші страхи чи наші труднощі можливо переживати те, що Церква вказує специфічним для шляху святості подружжя, якщо є жива спільнота, яка нас супроводжує».

Нарешті, його зворушлива любов до Церкви, з якої він усвідомив всю терміновість і потребу відбудови, знайшла у практиці Дороги родюче і плідне відлуння.

«(…) Христос закликає нас розпочати з нуля, до останнього дня часів, він вимагає нової праці, він вимагає напруженого, свіжого, геніального будівництва, так ніби Церква, божественна будівля, мала б сьогодні розпочати свою складну пригоду в висоти небесні».

В середу, 15 вересня 1976 року, серію пророчих катехиз про Церкву він завершив пристрасним криком:

«Ми, старі робітники, кричимо: час будувати! Більше того, будувати будівельників, апостолів міста Божого!»