Візит до парафії Святого Івана Євангелиста в Спіначето 18-11-1979

Св Йоан Павло ІІ

Рим, 18 листопада 1979 (*)

Особливо інтенсивну розмову Святіший Отець зав’язав із представниками неокатехуменальних спільнот, які долають свою дорогу віри поруч з людьми зі Спіначето. Також і тут, в парафії Святого Йоана Євангелиста, як і в парафіі Святого Луки, відвідуваній Святішим Отцем два тижні тому, були присутні неокатехумени з парафії Канадських Мучеників, щоб представити дорогу віри. Сім`я мандрівних катехістів: Джамп’єро Донніні з дружиною Анною та донькою Деборою приїхали до Спіначето, щоб допомогти цій спільноті, яка ще «біжить» (змагає вперед) та простежити дорогу їхнього буття християнами. Джампіеро від імені всіх так говорив до Папи:

«Святіший Отче, – почав, – ми неймовірно щасливі і дякую Господу за Вашу присутність тут. Тому що ці спільноти, які є на дорозі з 1974 року в цій парафії, відкривають дорогу євангелізації, так як Ви сказали в Апостольській Ексгортації “Catechesi Tradendae”. Вони здійснюють подвійне служіння всередині парафії, щоб вона могла відновитися, щоб притягнути далеких (віддалених). Передусім прийняти марксистів, атеїстів, наркоманів, людей, які знаходяться у відчаї, як Ви і казали цього вечора в проповіді, людей спустошених, для яких життя немає сенсу. Ми, Отче, наново відкриваємо, що Ісус Христос є живий і воскреслий із мертвих; що Він присутній у своїй Церкві, з силою перемогти смерть, котра є в нас. Ми бачимо, Отче, у наших подружжях, що Господь дійсно відбудував з нічого: ми були поділені і Господь дав нам порозумітися, так як Ви останнього разу нагадували Кардиналам в своїй промові, що навернення – це основне завдання Церкви, навернення в світлі ІІ Ватиканського Собору.
Ось, Отче, ми працюємо для цього. Ми допомагаємо тутешньому настоятелеві, який нас покликав в 1974 році, щоб служити парафії, не рухові, але щоб вона могла приготуватися прийняти далеких, людей, які не мають більше надії, і які питають себе для чого вони живуть. Щоб могли наново відкрити своє Хрещення, щоб могли побачити, що це не лише якийсь реєстраційний запис, але сила Божа, яка нас відновлює до нового життя, життя дітей, як Ви багаторазово казали, до цієї зміни природи.

Надзвичайно радіємо, Отче, з приводу документу, виданого Вами. І, як нам здалося, цей документ є дійсно даром Святого Духа. Так що наші катехісти — Кіко і Кармен — думали просити Вас про зустріч, тут в Римі, для 5000 катехістів дорослих, з яких 800 є з Вашої дієцезії, які ведуть в парафіях це відновлення. Щоб відлуння цього документу могло досягнути настоятелів і не відійшло в забуття.
Ще одна річ, Отче. Ми знаходимо, як і Ви сказали в цьому документі, що беремо участь у важливому служінні. Дієцезія Риму (дякуємо Генеральному Вікарію), в цей час веде вперед покликання мандруючих. Їх є більше 100-та подружніх пар з дітьми, пресвітери, молоді хлопці, які посвячують своє життя служінню Євангелії по всьому світі, власне, щоб допомогти парафіям в цьому відновленні. В цьому моменті надзвичайно важливою є Літургія як місце катехизації, євангелізації. Тому що без Літургії євангелізація лишається мертвою, а спільнота не зростає. Як Церква може рости без Євхаристії? Як Церква може рости, якщо не має моменту, в якому можемо стати навпроти Ісуса Христа і чинити Пасху з Ним? Тобто, мати цю можливість, щоб Він прийшов і підніс мене з моєї ситуації смерті і гріха, аби привести мене до Отця.
З цієї причини, Отче, чи могли б ми мати окрему аудієнцію з Вами? Щоб представити Вам цей досвід євангелізації, щоб поділитися з Вами радістю, також проблемами, які зустрічаються і яких неможливо уникнути, власне, щоб могти радіти з Вашої єдності з нами і Вашим благословенням».

Після подяки за слова, з якими звернувся Джамп’єро, Святіший Отець захотів підкреслити великий духовний і євангельський зміст праці, виконаної в цьому сенсі в парафії.

“Маю вам сказати, що тут є присутній один чоловік з L’Osservatore Romano, котрий записав усе, що Ви сказали, і зараз запише все, що я скажу… і потім опублікуємо обидва записи, і думаю, якщо видадуть все, це принесе користь, успіх, тому що те, що ви сказали є правдивим, є добрим, євангельським, і приносить всім нам потіху, і мене також дуже потішає, бо показує все те, що ви сказали, що Церква в вашій парафії, і також в усьому Римі, римська Церква через ваші спільноти є живою Церквою, а не лише адміністративною дійсністю, навіть якщо з великими традиціями, але є живою дійсністю ”. “Ця жива дійсність будується кожним з нас, коли ми освітлені ласкою віри. Віра, багато хто має віру. Думаю, що мало таких у світі, які не мають нічого з віри. Хоча б щось мають завжди. Але є різні ступені інтенсивності віри, їх коріння в нашому бутті особою (особовості). Наше завдання зробити так, щоб ці коріння нашої віри, нашої особовості, нашої свідомості, нашої душі ставали постійно дедалі глибшими. І тоді віра, збудована в кожному з нас, так сильна в кожному з нас, так свідома, так особистісна, пізніше стає апостольською. І думаю, що життєвий сенс віри у ваших неокатехуменальних спільнотах є саме таким.

Гарною є також назва: Неокатехуменальні Спільноти. Сама назва наводить нас на думку про катехуменів, які готувалися до хрещення, і то довгий час, місяці і роки, а особливо в період Чотиридесятниці. А потім, в такий спосіб підготовані, приймали хрещення з великою ревністю, у великій радості. Ці традиції можемо побачити в неділю “in albis”, білу одягали білі одежі, катехуменальні. Зараз, в якомусь сенсі нам бракує цього, бо християни приймають хрещення в дитячому віці, коли мають тиждень, місяць, залежно від рішення батьків. Не вистачає інституції первісної Церкви, тобто тієї підготовки, котра б вводила нас в Хрещення. Хрещення стає чимось звершеним, але не зрілим. І тому, Неокатехуменальна дійсність пробує доповнити те, чого нам бракує. Чоловіки і жінки, зрілі так як ви, повертаються назад до моменту їхнього хрещення, щоб пережити, підготувати підготувати наново те, що вже існує в кожному з нас. Ми є охрещені, дійсність хрещення є присутньою в кожному з нас, але потрібно наново побачити чим є це хрещення, який є його справжній надприродний вимір, божественний, таїнственний, з усім його багатством, і з усіма його наслідками. Думаю, що це добра, дуже добра дорога!
До того ж ви це робите в спільноті, живете цим в спільноті.

Це не є якийсь відособлений процес, але процес спільноти, спільний процес. З радістю живете процес повторного відкриття хрещення, його глибокого значення, повноти: разом, разом!
В такий спосіб дух, який оживляє кожного з нас, передається іншим, існує обмін досвідом, ревністю, радістю. І це знаходить своє вираження у молитві, також в піснях; І безумовно, що для парафії одна така спільнота, одна така група є дійсно закваскою, тому що так як ви уже згадували, багато приходять здалека, але і багато тих, які живуть далеко, живучи, тримаючись різних ідеологій, в переживаннях та тривогах.

Необхідно, щоб інші, свідомі значення свого хрещення, жили поруч них, щоб вказати їм напрямок розуміння. І вони також охрещені, в своїй більшості. Але одного разу прийнявши хрещення, це хрещення сталося мертвим. Потрібні є є інші парафіяни, які приходять і оживляють хрещення в їхніх друзях, сусідах. Ось це є справжня закваска. А закваска, як каже Ісус в Євангелії, має заквасити усе тісто. Добре, думаю, що все це може написати наш … хай напише це в L’Osservatore Romano.
Добре, благословлю вас від щирого серця: кожного з вас, ваші сім`ї і ваші спільноти.

(*) Cfr. «L’Osservatore Romano», 19-20 листопада 1979.