ЗУСТРІЧ ПАПИ З РУХАМИ ТА НОВИМИ СПІЛЬНОТАМИ 05-30-1998

Св. Йоан Павло ІІ

Площа Святого Петра, 30 травня 1998 року *

Зважаючи на вимоги до об’єму, ми публікуємо лише тут статтю, що стосується неокатехуменальної дороги, яку “L’Osservatore Romano” опублікувала 29 травня 1998 року.

У ранній Церкві, коли світ був язичницьким, той, хто хотів стати християнином, повинен був розпочати «катехуменат», який був ітенирарієм формування та підготовки до Хрещення. Сьогодні процес секуляризації змусив багатьох людей відмовитися від віри і Церкви: саме тому необхідний ітенирарій формування християнства. Неокатехуменальна дорога – це не рух чи об’єднання, а інструмент в парафіях на службі єпископів, щоб повернути до віри багатьох людей, які відмовилися від неї. Розпочатий у 1960-х роках в одному з найбідніших кварталів Мадрида Кіко Аргуельо та Кармен Ернандес, яким сприяв тодішній архієпископ Мадрида Казиміро Морсільйо, який знайшов у цій першій групі справжнє відкриття Божого Слова та практичної актуаліазації літургійного оновлення проголошену саме в ті роки Собором. Враховуючи позитивний досвід у Мадридських Церквах, у 1974 році конгрегація Божого Культу визначила цієї дійсності назву “Неокатехуменальна дорога”. Ця дорога навернення, завдяки якій багатство Євангелія може бути знову відкрито. У ці роки Дорога поширився на 850 дієцезій у 105 країнах, з 15 000 спільнотами в 4500 парафіях. У 1987 році в Римі була відкрита міжнародна місійна семінарія “Redemptoris Mater”, яка приймала молодих людей, які розпізнали своє покликання в неокатехуменальній спільноті і готові вирушати в будь-яку частину світу. Також багато єпископів наслідували досвід Риму, і сьогодні у світі існує 35 дієцезіальних місійних семінарій «Redemptoris Mater», де формується понад тисяча семінаристів. Нещодавно, відповідаючи на заклик Папи Римського до нової євангелізації, багато сімей, які знаходились на Дорозі, виразили готовність допомогти місії Церкви, починаючи жити в найбільш секуляризованих та дехристиянізованих районах світу, готуючи народження нових місійних парафій. На початку зустрічі, після слів привітання кардинала Стаффорда, свій досвід сказали: К’яра Любіч, Кіко Аргуельо, мон. Луїджі Джуссані та Жан Веньє. Промова Кіко Аргуельо з нагоди зустрічі Святого Отця з Церковними Рухами та Новими Спільнотами.

“Ми дуже щасливі, Святий Отче, що Ви зібрали нас подякувати Господу за чудові дари апостольства, євангелізацію, святість і любов, які Святий Дух збуджує в Церкві, як плід Собору, щоб підготувати її до євангелізації секуляризованого світу, щоб зробити її здатною діяти в Новій Євангелізації.

Дякую за можливість, яку мені дали, щоб подякувати Богові перед Петром і всім цім братам зі мною, які здебільшого були далекі від Церкви. Через страх смерті вони жили, як і я, рабами диявола, як говориться в Посланні до Євреїв (пор. Євр. 2: 14-15). Але Бог послав свого Сина звільнити нас. Христос своєю смертю і воскресінням відібрав владу від демона. Воскреслий і вознесений на небо, він жертвує Отцю свої рани за всіх людей, і посилає нам Святого Духа. Таким чином, Дух свідчить нашому духу, що ми діти Божі (пор. Рим 8, 16), люди, врятовані від сили гріха та смерті, врятовані від спокуси плоті та обману світу, але передусім прокляття шукати себе у всьому. Він, Христос, зробив нас причасниками своєї природи. Ми можемо любити так, як Він нас полюбив. Любити понад смертю, бо Він дає нам своє життя, Він дарує нам вічне життя.

Але як ми можемо донести це величезне багатство всім людям новою мовою на дорозі, яка може вигодовувати їх життя в божественному житті? Ось неокатехуменальна дорога. Бог послав мене та Кармен Ернандес жити серед бідних. Я також хотів би, щоб Кармен на хвилинку приєдналася до мене (покличте Кармен: Кармен, йди сюди, йди сюди). Господь послав нас жити серед бідних, де разом із самими нещасними Він дозволив нам знайти синтез проповіді, керигму у відкритті Пасхальної таємниці в живій літургії, яка перемінює життя людей, і перш за все, яка робить видимою малу християнську спільноту. Все починаючи з ІІ Ватиканського Собору. Ми є інструментом, який допомагає принести віднову Собору до парафій. Тому що, на нашу думку, Собор був відповіддю Святого Духа на виклики Третього тисячоліття, перш за все на виклик секуляризації.

Ви, Святіший Отче, на симпозіумі європейських єпископів, після того, як говорили про секуляризацію, яка руйнує сім’ю, сказали єпископам у 1985 році: «Святий Дух уже відповів на цей виклик, він вже дав відповідь. Бо Христос є тим хто рятує свою Церкву». Ви запросили єпископів шукати знаки, де вже дме Святий Дух. Ви сказали, що необхідна нова євангелізація, натхненна “першою апостольською моделлю”. Адже колись також відбулося об’єднання культури, “pax romana” котрий об’єднав середземноморський світ: єдина мова, єдина культура, що дозволило ранній Церкві швидко розповсюдитись. Добре, Святий Отче, бачите цю площу, повну стількох братів. Подивіться, скільки церковних дійсностей: ваші слова з тринадцяти років тому стали пророчими. Ось дихання Святого Духа, який хоче допомогти відновити свою Церкву! Для євангелізації сучасної людини потрібні знаки, які закликають нас до віри. Христос каже: «любіть один одного, як я полюбив вас, і світ пізнає, що ви є моїми учнями (пор. Йн. 13,34-35)», будьте в єдиності і світ повірить (пор. Йн. 17,21). Але ми запитаємо: де в наших парафіях побачимо цю поставу віри, щоб її можна зробити таїнством, знаком для секуляризованої людини? Де цю любов до ворога можна побачити, як Христос полюбив нас, коли ми були його ворогами? (пор. Рим 5,8-10).

Неокатехуменальна дорога також хоче бути, як і багато інших церковних реалій, ітенирарієм в парафіях, щоб зрошувати віру хрещення та сформувати християнські спільноти, котрі чинять Христову любов видимою для всіх людей, новою любов’ю, справжньою новинкою для світу, любов ворога, любов у вимірі Хреста.
Щоб досягти такого рівня віри, ми кажемо, що потрібно створювати такі маленькі спільноти, як Свята родина з Назарету, де хрещення, яке ми отримали, може зростати, як це сталося з Сином Божим, який потребував спільноти для розвитку як людина і стати дорослим. Потрібно, щоб наша віра стала дорослою і могла дати знаки сучасній людині. Ваша Святість, ми бачили, що на цій дорозі віри виникають величезні плоди: відбудовані сім’ї, сім’ї, відкриті на життя, що мають більше шести-семи дітей, також дев’ять дітей, багато молодих людей врятувані від наркотиків, тисячі покликань для семінарій та богопосвяченого та контемплятивного життя, сім’ї, які дають свою готовність євангелізувати у найскладніших місцях. Все це було б неможливим без допомоги єпископів, але перш за все без допомоги Петра. Петро! Перший раз, коли Павло VI бачив нас, він захищав нас від стількох звинувачень, кажучи: “Ви робите після Хрещення те, що робила рання Церква перед Хрещенням”. І додає: “до або після це є другорядне, важливим є те, що ви дивитесь на справжність, на повноту християнського життя, і це велика заслуга, яка нас дуже втішає” (Павло VI, Звернення до неокатехуменальних спільнот на Аудієнції 8 травня 1974 року).

Але, перш за все, Ви, Ваша Святість, відвідуючи парафії Риму, більше двохсот разів говорили до нас з такою сміливістю, посилаючи сім’ї, заохочуючи нас відкривати семінарії «Redemptoris Mater». Ви, підтверджували нас, допомагали нам, зустрічались з нами, прийняли сфотографуватися з кожною родиною, відправленою на місію, щоб усі знали, що це сім’ї, послані Папою, допомагали нам у літургії, приходили самі святкувати Євхаристію з нами, щоб заохочувати всіх єпископів і, перш за все, признали Дороги у своєму листі до єпископа Кордеса, кажучи: “Я визнаю Неокатехуменальну Дорогу як ітенирарій католицької формації, дійсний для сучасних часів і для сьогоднішньої людини” (Йоан Павло II, Лист «Ogniqualvolta» до Монс. Павла Йосифа Кордеса, 30 серпня 1990 р.). Закінчую кажучи: Святіший Отче, продовжуйте нам допомагати, тому що це діло надзвичайно перевершує нас, і ми відчуваємо себе дуже нужденними, слугами непотрібними , а навіть гірше, цілковитою перешкодою! Без Петра ми не могли б продовжувати. Дякую за все.

Подаємо промову Святого Отця Йоана Павла ІІ до п’ятсот тисяч людей, що належать до церковних рухів та до Нових Спільнот, які – в суботій вечір, 30 травня, брали участь у зустрічі на площі Святого Петра:
“Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом” (Дії 2, 2-4).

“Дорогі брати і сестри!”
1. Цими словами Діяння Апостолів вводять нас у серце події П’ятидесятниці; Вони знайомлять нас із учнями, які, зібравшись з Марією у Вечірнику, отримують дар Духа. Таким чином, обіцянка Ісуса реалізується і починається час Церкви. З цього моменту вітер Духа понесе учнів Христа до кінців землі. Приведе їх до мучеництва за безстрашне свідчення Євангелія. Те, що відбулося в Єрусалимі дві тисячі років тому, так, ніби сьогодні вдень було оновлено на цій площі, центрі християнського світу. Як і апостоли тоді, ми теж збираємось у великому Вечірнику П’ятидесятниці, очікуючи зішестя Духа. Тут ми хочемо зі всією Церквою сповідувати, що «є лише один Дух, (…) один тільки Господь, один – тільки Бог, який діє в усьому і в усіх» (1 Кор. 12, 4-6). Це той клімат, який ми хочемо наново пережити, просячи дари Святого Духа для кожного з нас і для всіх хрещених людей.

2. Вітаю і виражаю вдячнісь кардиналу Джеймсу Френсісу Стаффорду, президенту Папської Ради Мирян, за слова, які він звернув до мене, також від вашого імені, на початку цієї зустрічі. Я також вітаю присутніх кардиналів та єпископів. Я дякую, зокрема, К’ярі Любіч, Кіко Аргуельо, Жану Ваньє та Монс. Луїджі Джуссані за його зворушливе свідчення. Я також вітаю засновників та відповідальних за нових спільнот та рухів, представлених тут. Я хочу звернутися до кожного з вас, братів і сестер, що належите до різних церковних рухів. Ви швидко та з ентузіазмом прийняли запрошення, яке я надіслав вам на П’ятидесятницю у 1996 році, і ви ретельно підготувались під керівництвом Папської Ради Мирян до цієї неординарної зустрічі, яка готує нас до великого ювілею 2000 року. Ця подія справді безпрецедентна: вперше рухи та нові церковні спільноти зустрічаються разом із Папою Римським. Це велике “спільне свідчення”, яке я рекомендував у рік, присвячений Святому Духу, на шляху Церкви до великого ювілею. Святий Дух тут з нами. Він є душею цієї чудової події церковної єдності. Воістину, «Цей день учинив Господь, радіймо й веселімся в ньому!» (Пс. 117, 24).

3. В Єрусалимі, майже дві тисячі років тому, в день П’ятидесятниці, перед натовпом, здивованим і глузливим, відбулась незрозуміла переміна в апотолах, яку вони помітили, Петро сміливо проголошує: “Ісуса Назарянина, якого Бог засвідчив серед вас (…) ви видали і вбили руками беззаконних, прибивши до хреста; його Бог воскресив” (Дії 2, 22-24). Ці слова святого Петра виявляють самосвідомість Церкви, засновану на впевненості, що Ісус Христос живий, діє в сьогоденні і змінює життя.
Святий Дух, який вже діяв у створенні світу і в старому союзі, об’являється у Втіленні і на Пасці Сина Божого і майже «вибухає» на П’ятидесятницю, щоб продовжити місію Господа Христа у часі та просторі . Таким чином, Дух створює Церкву як течію нового життя, що вливається в історію людини.

4. За висловом Отців, Церква — місце, де «процвітає Дух (Катехізис Католицької Церкви, № 749), Утішитель нещодавно дарував разом з ІІ Ватиканським Собором оновлену П’ятидесятницю, що спричинило новий непередбачений динамізм. Завжди, коли він втручається, Дух викликає здивування. Викликає події, новизна яких дивує; докорінно змінює людей та історію. Це було незабутнім досвідом ІІ Ватиканського екуменічного Собору, під час якого під керівництвом того ж Духа Церква знову виявила, що харизматичний вимір є складовою його сутності: «Той самий Святий Дух не тільки освячує і керує народом Божими через таїнства та служіння і наповнює його чеснотами. Він також розподілює кожному як він хоче особливі ласки серед вірних будь-якого стану чи положення (1 Кор. 12, 11). Завдяки цим дарам він чинить їх приготованими і готовими брати на себе різні завдання чи служіння, які сприяють відновленню та розвитку Церкви все більше і більше» (Lumen Gentium, 12). Інституціональні та харизматичні аспекти є майже спів-істотними для будови Церкви та погоджуються, хоч і по-різному, у її житті, її оновленні та освяченні Божого народу. Починаючи з цього провіденційного перевідкриття харизматичного виміру Церкви, до і після Собору було закріплено особливу лінію розвитку церковних рухів та нових спільнот.

5. Сьогодні Церква із задоволенням відзначає оновлене виконання слів пророка Йоіла, які ми щойно почули: “я виллю мого Духа на всяке тіло …” (Дії. 2,17). Ви, які присутні тут, є відчутним доказом цього “розлиття” Духа. Кожен рух відрізняється від іншого, але всі вони об’єднані в одну спільну єдність в одній місії. Деякі харизми, збуджені Духом, вибухають, як поривчастий вітер, який хапає і тягне людей до нових шляхів місіонерської діяльності до радикальної служби Євангелію, невпинно проголошуючи істини віри, вітаючи як дар живу течію традиції і збуджуючи у кожного палаюче бажання святості. Сьогодні всім вам, які зібрались на площі Святого Петра, і всім християнам, я хочу кричати: Відкрийте себе покірно на дари Духа! Прийміть з вдячністю та послухом харизми, які Дух безмежно дарує! Не забувайте, що кожна харизма дається заради загального блага, тобто на благо всієї Церкви.

6. Харизми за своєю природою є комунікативними та викликають “духовну спорідненість між людьми” (пор. Christifideles laici, 24) та дружбу в Христі, що породжує “рухи”. Перехід від первісної харизми до руху відбувається завдяки таємничому потягу, який засновник проявляє на тих хто бере участь у його духовному досвіді. Таким чином, рухи, офіційно визнані церковним авторитетом, подаються як форми самореалізації та відображення єдиної Церкви. Їх народження та поширення принесли у життя Церкви несподівану , а часом дивовижну новизну . Це викликало питання, дискомфорт і напругу; іноді це стосується припущень і непоміркованості, з одного боку; та передсудів і застережень, з іншого боку. Це був випробувальний період для їх вірності, важливий привід перевірити правдивість їхніх харизм. Сьогодні перед вами відкривається новий етап: церковна зрілість. Це не означає, що всі проблеми були вирішені. Скоріше, це виклик, шлях до пройдення . Церква очікує від вас «зрілих» плодів єдності та відданості.

7. У нашому світі, де часто панує секуляризована культура, яка виховує та пропонує моделі життя без Бога, віра багатьох піддається випробуванню і не часто задихається і згасає. Тому терміново відчувається потреба у рішучому проголошенні та міцній та глибокій християнській формації. Скільки потрібно сьогодні зрілих християнських особистостей, свідомих своєї ідентичності хрещення, свого покликання та місії в Церкві та світі! Як необхідні живі християнські спільноти! І ось приходять рухи та нові церковні спільноти: вони є відповіддю, збуджені Святим Духом, на цей драматичний виклик кінця тисячоліття. Ви – це відповідь провидіння. Справжні харизми не можуть не прагнути зустріти Христа у таїнствах. Церковні дійсності, до яких ви приєднались, допомогли вам знову відкрити своє покликання до хрещення, дооцінити дари Духа, отримані в момент миропомазання, довіритись милосердю Бога у таїнстві примирення та визнати в Євхаристії джерело та кульмінацію всього християнського життя. Таким же чином, завдяки цьому сильному церковного досвіду, народилися чудові християнські сім’ї, котрі відкриті на життя, справжня домашня Церква; З’явилося багато покликань до служіння в священстві та богопосвяченого життя, а також нові форми життя мирян, натхнені євангельськими радами. У рухах і в нових спільнотах ви дізналися, що віра – це не абстрактний дискурс або розпливчасте релігійне почуття, а нове життя в Христі, виховане Святим Духом.

8. Як ми можемо зберегти та гарантувати правдивість харизми? У зв’язку з цим важливо, щоб кожен рух піддавався визнанню компетентної церковної влади. З цієї причини жодна харизма не відмовляється від посилань та підпорядкуванню Церкви. Собор каже дуже чіткими словами : «Судження про його правдивість (харизми) та регулювання її перебігу належить тим, хто керує Церквою. Це перш за все їхня відповідальність не вгамовувати Духа, а вивчати все і зберігати те, що добре (пор. 1Сол. 5, 12 і 19-21) »(Lumen Gentium, 12). Це необхідна гарантія того, що шлях, який проходите, є правильним. У плутанині, яка панує у світі сьогодні, дуже легко помилитись, піддатись обману. У християнській формації, яку дають рухи, ніколи не має бракувати, елементу покори, покладений на єпископів, наступників апостолів, у єдності з наступником Петра, . Ви знаєте критерії церковности мирянських об’єднань, що знайшло своє відображення в апостольській ексгортації “Christifideles laici” (пор. н. 30). Я прошу вас завжди приймати їх з великодушністю і смиренністю, вводити свій досвід у локальних Церквах та парафія, завжди залишаючись у єдності з пасторами та уважними до їх вказівок.

9. Ісус сказав: “Вогонь прийшов я кинути на землю – і як я прагну, щоб він вже розгорівся!” (Лк 12, 49). Коли Церква готується переступити поріг третього тисячоліття, ми приймаємо заклик Господа, щоб його вогонь був запалений у наших серцях і в наших братів. Сьогодні в цьому Вечірнику на площі Святого Петра підноситься велика молитва: «Прийди Святий Духу! Прийди і онови обличчя землі! Прийди з своїми семи дарами! Прийди, Дух життя, Дух правди, Дух єдності та любові! Церква та світ потребують Тебе. Прийди, Святий Духу, і зроби більш плідними харизми, які ти наділив! Дай нових сил і місіонерського потягу цим зібраним тут твоїм синам і дочкам. Відкрий їхні серця і віднови їхній християнський обов’язок у світі. Зроби їх сміливими посланцями Євангелія, свідками воскреслого Ісуса Христа, Відкупителя і Спасителя людини. Зміцни їх любов і вірність Церкві. До Марії, першої учениці Христа, Нареченої Святого Духа і Матері Церкви, яка супроводжувала апостолів, під час першої П’ятидесятниці, давайте звернемо наш погляд, щоб допомогла нам навчитись з її fiat прихильності до голосу Духа. Сьогодні з цієї площі Христос повторює кожному: “Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню.» (Мк 16, 15). Він розраховує на кожного з вас. Церква розраховує на вас. Господь запевняє вас: «Отож Я є з вами, аж до кінця світу» (Мт. 28, 10). Я з вами. Амінь”.

(*) Cfr. «L’Osservatore Romano», 1-2 травня 1998.