Канал Tv2000 зробили інтерв’ю з отцем Маріо Пецці про його досвід у якості священика екіпи Ініціаторів Неокатехуменальної Дороги, Кіко й Кармен, а зараз також і Асенсьон.
Завантажити інтерв’ю та субтитри
Стенограма інтерв’ю з о. Маріо Пецці в телевізійній програмі TV2000 “SOUL”, журналістка Моніка Мондо, Рим (Італія), 20 березня 2022 року.
Священик, місіонер Комбоніанець, «отець Маріо Пецці», «дон Маріо Пецці» – як ви хочете, щоб вас називали?
Отець, отець – бо в серці я до сих пір місіонер-комбоніанець
Ви є священиком міжнародної екіпи Неокатехуменальної Дороги, ініціатором котрої ви є разом з Кіко Аргуельйо і Кармен Ернандес, навіть якщо ви кажете що не хотіли нічого ініціювати.
Ні, я не ініціатор. Ініціатори є Кіко і Кармен. З 1971 року я був покликаний, щоб товаришувати їм в якості мандруючого пресвітера, тому що в кожній мандруючій екіпі присутність священика є дуже важливою.
Але ви один з перших
Так, один з перших.
І сьогодні, особливо після смерті Кармен Ернандес, разом з Кіко Аргуельйо та Марією Асенсьон Ромеро, ви відповідаєте за Дорогу по всьому світу. Вас так багато, хіба не так? Як ви їх називаєте? Брати, діти?
Брати і сестри, також діти й внуки…
Ви народились в Готтоленго, недалеко від Брешії. Ви й уявити собі не могли, що ви проїдете весь світ.
Ні, абсолютно ні.
Як ви стали місіонером?
У мене було покликання до священства дуже рано, ще в дитинстві. Після того я зустрів місіонера, котий шукав покликання. Парафіяльний священик запросив мене зустрітися з ним, і після місячного випробування – вони це так називали, щоб подивитись хто приєднався – я був вибраний щоб вступити в семінарію. У той час “квінта елементале” вступали у віці шести років, тому що в кінці “квінти” був особливий екзамен для вступу в наступні класи. І з цьогоо моменту вся моя формація продовжилась.
Передусім, орієнтований на Африку. Після того ви знайшли Дорогу. Як ви знайшли її? Як це сталося? Тоді вам прийдеться мені пояснити що таке Неокатехуменальна Дорога
Так. Як це сталося? Не магічно. Це Господь готував мене багато років тому, через внутрішню кризу, котра у мене була ще з часу новіціата, та, передусім, в Римі, куди наставники мене послали вчитися в Урбаніанському університеті.
Це було після 1968 року, в 1969 році, і в шістдесят восьмому я вже вступив в Папські університети. Моя проблема полоягала в тому, щоб знайти таку форму священського служіння, котре було би ближче та зрозуміліше людям. Тому що я помітив поділ між тим, що ми робили у церкві та тим, чим жили поза її межами. Вже тоді це було очевидно. Тим більше, мова священиків більше не доходив, таїнства вже не вводили переміни в житті. Таїнства самі по собі ефективні, так, але якщо немає приготування, вони не приносять плід. Хрещення дає нам маленьке зерно, котре володіє величезною силою, так як кожне зерно. Коли Бог створює зерно, воно має весь потенціал для розвитку, але у багатьох із нас – як багато разів казав Йоан Павло ІІ – це зерно лишається мертвим, ми зареєстровані як католики, але в нас немає формації.
А була у вас ця формація?
У мене це було пізніше, на Дорозі. Я отримав виховання, слава Богу, в християнській родині, у місіонерів комбоніанців, зі святими місіонерами, особливо з фігурою Комбоні, котра була вирішальною для мене.
В перший раз ви зустріли Кіко й Кармен, дивну пару, тому що вони не були одружені, але поводили себе разом як християни. Яке було ваше враження від них? Що вас здивувало?
Вони мені здалися звичайними людьми, з’єднані місією. І я був вражений, передусім, тим, що вони говорили, тим що вони проповідували. Чому? Тому що саме там я знайшов відповідь… Тому що, вивчаючи теологію, я почав шукати священика, котрий був би ближче до народу. Я був у Спелло, з “Меншими братами”, відвідував їх. У мене були відносини зі священиками робочого класу в Лувіні, котрі були менш екстремістично налаштовані, ніж французи. У той час багато релігійних братів лишили священство.
Я шукав і шукав, і один духовний керівник сказав мені: “Не роби жодного кроку, поки Бог не об’явить тобі свою волю. Почекай”. Я чекав шість років. Я погодився на рукоположення в священики, тому що не сумнівався у своєму покликанні. В березні я був рукоположений , у липні познайомився зі спільнотами парафії Канадських мучеників, а в листопаді я зустрів Кіко.
“Канадські мученики” – це парафія в Римі, звідки почалась Дорога в Італії. Якщо би вам треба було сказати, що таке Дорога людині, котра її не знає, що це таке?
Дорога – це дар котрий Господь через Кіко і Кармен передав сучасній Церкві. Собор був скликаний, як сказав Йоан ХХІІІ, щоб знайти мову котра передавала би по новому вічні істини. Собор дав відповідь, відкривши, передусім, цінність Слова Божого, котре неможливо зрозуміти без Старого Завіту… Він встановив цей зв’язок, котрий є основою Неокатехуменальної Дороги. Він відновив літургію, а Кіко як художник.
Так, тому що він був художником, можливо, але й він ним є зараз…
Так, він художник, музикант, архітектор та багато іншого.
Кармен була більш богословом, чи не так?
Кармен була більш дослідником, тому що вона була хіміком. Вона була кваліфікована для проведення дослідів. Вона досліджувала книги та Святе Письмо та передавала цю мудрість Кіко. Я був з ними під час народження різних стадій… народження християнської ініціації… Неокатехуменальної Дороги.
Скільки триває ця дорога? Вона триває все життя?
Ні. Неокатехуменальна Дорога має не фіксовану тривалість, як сказано в “Ordo Initiationis Christianar Adultorum”. Тобто, новий порядок катехумената для дорослих каже, що немає проблеми “часу”, тому що ми знаходим тотожність Дороги в Діві Марії. Діва Марія отримує новину: “Ти будеш матір’ю Сина Божого”. “Як це можливо?” – спитала вона. “Дух Святий зійде на тебе й отінить тебе; тому той хто народиться буде святим і буде названий Сином Всевишнього”, котрий спасе світ. “Ось я, слугиня Господня”. І в Марії починається процес зародження.
Після того, наші ангели, мандруючі катехісти, котрі йдуть без грошей та віддають свої життя за проголошення, проголошують Добру Новину: що Бог любить нас такими якими ми є, що Він не просить нас змінити себе, щоб любити нас. І це доторкає серця багатьох, особливо багатьох грішників, тому що ми завжди мали уявлення про те, що Бог любить добрих та карає поганих. Бог полюбив нас, коли ми були його ворогами, коли ми розіп’яли його. Він каже: “Отче, пробач їм”. З любові до нас, щоб спасти нас від рабства смерті… Люди не є поганими, вони раби, а Ісус Христос, даючи нам Свого Духа, робить нас дітьми Божими.
Чи ти віриш? Чи знаєш ти, що означає бути дитиною Божою? Це означає, що Святий Дух перебуває в наших серцях. Святий Павло в своєму посланні до Галатів каже, що плодами тіла, тих, котрі не пізнали Ісуса Христа, є заздрість, ревнощі, війна, злослів’я й т.д. (пор. Гал 5, 20-21). І плоди Святого Духа, котрий живе в нас… Звісно, є необхідне посвячення. Ми звикли до того, що для того, щоб стати інженером треба вчитися багато років, щоб стати хірургом… А щоб стати християнином? Тому що сьогодні світ перестав бути християнським. Тому Дух є даром для цього суспільства та має екзистенційне слово, котре доходить до наркоманів, до знищенного подружжя, котре робить так, що народжуються діти, котре змушує багато родин лишити роботу, усе, щоб йти та свідчити про цю Божу любов, котра спасла їх, про те, чим є спасіння.
Це місія, характерна для харизми – так кажуть, чи не так – благодаті, котрі розташовують ваш Церковний рух у Церкві.
Ні, це не рух. На останній аудіенції у Папи Франциска, під час котрої він підтверджував Кіко, поки він живий – тому що сказав, що ми ще знаходимся у часі заснування, котре закінчиться, коли Кіко помре – він сказав: “Ви не є рухом, як сказав Папа Йоан Павло ІІ”. Коли Папа Йоан Павло ІІ прийшов у парафію Канадських Мучеників, він сказав: “… тому що ваш рух”, а Кармен публічно встала і сказала: “Це не рух, це дорога, поступове, поетапне приєднання до християнського життя”. Після того Папа знову сказав: “ваш рух”, і Кармен знову встала. Охоронці вже були готові підійти до Кармен. І Папа сказав: “ Ну, це не рух, але Дорога знаходиться у русі”.
Йоан Павло ІІ дуже любив вас, дуже поважав та підтримував.
Так, він дуже любив нас. Так, тому що він прийшов з досвіду нацизму та комунізму. Те, що відбувається сьогодні, він пережив у своєму власному тілі. Його головне послання християнам: “Не бійтеся, відкрийте двері для Христа! Як це можливо, що Бог віками говорив з людством через пророків, а в останній час через Свого Сина, а ми навіть не знаєм, що він сказав? У нас не було жодного виховання до християнського життя.
Навіть діти вже не знають, як правильно хреститися.
Вони навіть не знають, Хто знаходиться на Хресті.
Отець, як ви можете говорити, особливо з молодими людьми, котрі такі розгублені та приголомшені, для котрих Бог – це варіант, а не присутність?
Це великий дар, котрий Господь дав Дорозі: нашолошувати на родину. Вони не хотіли створювати молодіжні групи, або інші групи, ні, повна родина. Бо з родиною пов’язане виховання дітей та передання віри дітям. В наших родинах нам так дуже допомагають.
Наприклад, після визначеного часу на дорозі в неділю вранці робиться домашня літургія. В неділю вранці вони моляться ранішню за столом зі скатертиною, квітами, свічками, хрестом. З біблією. Діти грають на барабанах, бабусі та дідусі також беруть участь. Після псалмів батько читає Євангеліє з дня, а потім питає дітей: “Що каже вам це слово?” Через цей діалог, котрий є дуже важливий, вони передають віру. Після того, коли вони доходять до певного віку, коли вони можуть добре себе поводити під час Євхаристії, батьки беруть їх з собою на Євхаристію. А коли їм виповнюється 13 років, вік підліткового дозрівання, їх запрошують вступити в нову спільноту.
Це формаційна дорога, котра, якимось чином, нагадує євреїв, чи не так?
Безумовно. У євреїв був свогєрідний катехуменат, посвячення, дуже серйозне, і перед тим, як прийняти прозеліта, вони його питали: “Але ти знаєш, що, входячи в наш народ, ти можеш бути вбитий, так як багато з нашогт народу?”. Якщо він відповідав: “Так, я знаю” – тому що його приваблював їхній образ життя – якщо він казав “так”, його приймали, а якщо казав “ні”, то не приймали.
Ви кажете, що бути християнином нелегко та що це може бути вартим страждань, зневаг, гонінь та смерті.
Так, не те, що важко, але дуже легко. Тому що в перший період, котрий ми називаєм прекатехуменатом, ми нічого не виммагаєм від людей. Є люди з коханкою, є люди, котрі приймають наркотики… Ми нічого не питаєм, тому що Дорога – це свято, це не менталізація. Ми засновані на щотижневому святкуванні літургії Слова, котра раніше готується групою членів спільноти. Після того, коли вона святкується і Слово Боже проголошується в невеликій спільноті, присутність Святого Духа має силу доторкнутися серця.
Це також означає, що місія не є прозелітизмом, чи не так?
Так, саме за це Папа Франциск неодноразово дякував нам, передусім, за те, що через місіонерські родини, котрі живуть там…
Скільки їх, отець?
Не знаю, біля тисячі. Передусім вони присутні в Китаї, Лаосі, В’єтнамі і т.д., а також у Північній Європі, в Америці, серед молоді і т.д. Просто своєю присутністю, своїм способом життя вони притягують людей. Коли родина у якої шестеро, семеро, десятеро, одинадцять дітей йде до ринку, усі ними захоплюються, ніби ностальгією, ніби бажанням. У нас є родини, котрі просили в нас про цю місію з 1985, 1986 року, родини, котрі відправились, перші, у Північну Європу, а також в трущоби Ліми. Родини залишали свою роботу, усе, щоб розташуватися в цих місцях. Тому що в нас є два типи: мандруючі, це ті, котрі “летять”, тому що це ті, котрі товаришують під час всієї Дороги, до кінця. Вони вирішують, коли треба зробити етап, якщо є достатня зрілість. Інші – це родини на місії та missio ad gentes, родини, котрі закріплені в одному місці.
У вас також багато священиків?
Кіко і Кармен хотіли заснувати, завдяки Йоану Павлу ІІ, семінарію для приготування священиків, котрі будуть служити цим родинам в євангелізації.
В неокатехуменальній дорозі, як і в інших формах приналежності до Церкви, чи існує сьогодні криза, відсутність тривалості, відсутнісь очарування, відсутність притягнення? Іншими словами, чи зменшується дар Духа, про котрий говорив Йоан Павло ІІ в цих нових формах, рухах?
Царство Боже – це тайна. Можливо, Господь діє набагато активніше ніж ми бачимо. Також тому, що Царство Боже не рекламується. В усьому світі є святі перед Богом, чесні люди доброї волі, котрі не роблять новин. Замість того, ті, котрі володіють ЗМІ, створюють новини та роздувають ситуацію… Зараз за допомогою метавсесвіту вони створюють гіпервіртуальну дійсність, котра чинить рабами нашу молодь для пустої втрати часу.
Ми це бачили в наших спільнотах… Під час першої атаки ковіду, котра прийшла з Китаю, де знаходяться наші родини, ми отримували спонтанні листи, в котрих було сказано: “Це особливий період, котрий Бог дає нам для більш близького спілкування з Ним, щоб ми не розгублювались в активності”. Вони сприйняли це як милісь. Після того це дійшло до нас, і ми також упродовж року не могли проводити особисті зустрічі; ми були змушені проводити їх, тим, хто міг, по “зуму”. Але, в цьому, 2020 році, ми знову відкрили для себе домашні літургії. Тобто, родини, як могли, святкували Пасхальну Вігілію. Спочатку ми приготували дітей, навчили їх пісень і т.д. Вони також святкували Вігілію П’ятидесятниці, і обидва свята були чудовими! Віра наших братів і сестер, не дивлячись на всі випробування, зберігається і зростає.
У нас є катехеза про хрест, в котрій говориться, що Хрест – прославлений. Ісус Христос зробив його прославленим, тому що через Хрест Господь позбавляє нас старої людини. І всі, всі невіруючі, колись знаходяться на ліжку, безсилі, і багато з них, визнаючи себе комуністами або атеїстами, просять про примирення з Господом. Ще для молоді у нас є багато ініціатив. Окрім недільних ранішніх, у нас є “Scrutatio”. Кожен місяць ми запрошуєм молодь вивчати Писання в парафії. Ще в нас є табори, паломництва. Ми стараємся їм допомогти, тому що вони змушені вести величезну боротьбу, досвідчуючи тиск від ЗМІ, школи, “гендера” і т.д.
Але, саме головне, щоб ваші слова були пророцьким поглядом. Я дуже вдячна вам та спитаю, чи є пісня Дороги, котра би вам особливим чином була дорога, котру би ми могли послухати і закінчити нею.
Так, “Марія, маленька Маріє” та “Вітай Царице”. Але в мене їх нема; ви їх маєте?
Ми їх шукаєм… Ми вже їх слухаєм…