Історія стосунків святого Йоана Павла ІІ та Неокатехуменальної Дороги, з Кіко, Кармен та отцем Маріо, неймовірна. Щось велике: з одного боку, він з пророчим духом інтуїтивно відчув, яким даром була Дорога для Церкви, а з іншого боку, зі сторони Ініціаторів Дороги, було довірливе спілкування та залучення в місію Церкви.

Цілком справедливо Кіко поділився: «В Йоані Павлі II я знайшов гіганта: він завжди давав нам вдвічі більше того, що ми просили у нього, або чого ми сподівалися від нього, він завжди був з переду: щось, через що ти почував себе малим. Він схвалив Дорогу дивовижним Листом до Монс. Йосифа Кордеса, якому він доручив слідкувати за апостольством Дороги, в якому сказано: “… Я гаряче бажаю, щоб Брати в Єпископстві дооцінювали і допомагали, разом зі своїми священиками, це діло для нової євангелізації, так щоб воно здійснювалося за вказівками, даними Ініціаторами … “: це було більше, ніж ми могли собі уявити. Він мав відвагу затвердити заснування семінарії Redemptoris Mater у Римі не дивлячись на тисячі труднощів та суперечок».

Кіко згадує першу зустріч з папою Йоаном Павлом ІІ, наприкінці Євхаристії в каплиці Кастель Гандольфо: «… в кінці меси він сказав нам, що під час святкування і, думаючи про нас, він бачив перед собою: «Атеїзм, Хрещення, Катехуменат». І це здивувало нас, оскільки він ставив слово Катехуменат після Хрещення – річ незвичайна і зовсім нова, особливо після страждань, які ми мали, коли говорили про Катехуменат після Хрещення».

“Після меси я попросив його, чи може він прийняти мене наодинці, і він взяв мене за руку і повів до кабінету, де ми сіли, один навпроти одного. Я, повний страху, розповів йому про об’явлення, яке отримав від Пресвятої Діви Марії: «Потрібно робити спільноти, як Свята Родина з Назарету, які жили би в смиренні, простоті та прославленні; інший – Христос». Я це йому розповідав – також боячись, що вважатиме мене «фантазером» – щоб запитати його: «Ці спільноти, Отче, чим вони є?» Ми насправді мали проблему щодо нашої тотожності в парафіях: ми – рух? Асоціація мирян …? Хто ми? Хто ми в Церкві? І Він, на моє здивування, сказав мені: «Вони – Церква» ».

Папа завжди приділяв особливу увагу Кармен, великий подив, визнаючи важливість, яку вона мала для Дороги, особливо до її «жіночого генія» та за велику любов до Собору та Церкви. Кіко завжди з радістю згадує такий епізод: «Коли ми, як консультанти Папської Ради Мирян, після пленарного засідання ми проходили один за одним перед Святим Отцем, щоб привітати його, і він уже був дуже хворий: невідомо було, чи він чує чи ні, він сидів з нахиленою головою і закритими очима. Коли я став перед ним, то кардинал Рилко, який був біля нього, сказав йому на вухо: “Це Кіко”. При цьому Папа підняв голову, відкрив очі і сказав гучним голосом: “І Кармен? Де Кармен?” І всі присутні вибухнули великими оплесками».

«В основному ми можемо сказати, – продовжує Кіко, – що святий Йоан Павло II був “людиною”, без будь-якого роду клерикалізму, без підозр, завжди привітним. Людина, я кажу? “Друг”. І ще краще – “пророк”: на VI Симпозіумі Єпископів Європи 11 жовтня 1985 р. він зробив дуже глибокий аналіз ситуації секуляризації Європи, соціального релятивізму, руйнування сім’ї, відсутності покликань, тощо. Перед цим аналізом, який на перший погляд здавався катастрофічним, він розпочав кажучи Єпископам, що Святий Дух вже відповів на цю ситуацію. Щоб знайти “ознаки цього дихання Духа”, – сказав він, – “нам іноді доведеться залишити вимираючі схеми” і піти туди, де видно діяння Святого Духа, де сім’ї відбудовуються знову, де повертаються покликання, де є справжнє зростання віри … І він зробив висновок, підтвердивши, що Церква повинна повернутися у Вечірник, щоб отримати Святого Духа, який допоможе їй у Новій Євангелізації, і тому необхідно “повернутися брати натхнення з первісної апостольської моделі“. Чи означає це, що Церква повинна знову збиратися по домах, як сказано, наприклад, в Листі до Колосян, де святий Павло каже привітати Німфу та Церкву, яка збирається в її домі…?».

Вже будучи Архиєпископом Краківським він пізнав і прийняв Неокатехуменальну Дорогу, але перш за все під час свого тривалого понтифікату він мав можливість вступити в глибокий контакт з цим “даром Божим для Його Церкви” [1].

Папа Йоан Павло ІІ почав відвідувати парафії Римської дієцезії та знайомитися тут з дійсністю Дороги. Таким чином він безпосередньо пізнавав, що таке Дорога, та добро, яке вона несе у парафіях, як вона повертає багатьох віддалених, до Церкви, до радості Хрещення, до краси життя: він бачив спільноти, повні пар, які без страху відкривалися на життя, повні молоді, і від його батькового серця народжуються слова заохочення, щастя та радості…, він сам просив, щоб співали якусь особливу пісню з Дороги, пісню, яку він чув на своїх численних подорожах на п’ять континентів.

Відвідуючи Спільноти, наприкінці пастирського візиту до парафії Нашої Пані Пресвятого Таїнства та святих Канадських мучеників у Римі, він розповідав про “радикальне протистояння”, яке відбувається в суспільстві сьогодні, і що для цього “нам потрібна радикальна віра”:

Ми, дорогі, живемо в такому періоді, в якому відчувається, переживається радикальне протистояння – і я це кажу, бо це також мій досвід багатьох років – радикальне протистояння, яке нав’язується всюди. Це не єдина версія, у світі їх багато; віра і антивіра, Євангеліє і антиєвангеліє, Церква і антицерква, Бог і антибог, якщо можна так сказати… Ось, ми переживаємо цей історичний досвід і навіть більше, ніж у попередні епохи. У наш вік нам потрібно знову відкрити радикальну віру, радикально зрозумілу, радикально прожиту і радикально реалізовану. Нам потрібна така віра. Я сподіваюся, що ваш досвід народився в цій перспективі і може направити на здорову радикалізацію нашого християнства, нашої віри, до справжнього євангельського радикалізму… [2].

Декілька років пізніше в парафії св. Марії Горетті, в Римі, він скаже:

Я бачу повстання Неокатехуменату, його Дороги, таким чином: хтось – я не знаю, чи Кіко, чи інші – задав собі питання: звідки взялася сила первісної Церкви? І звідки походить слабкість сьогоднішньої Церкви, яка набагато чисельніша? І я вважаю, що він знайшов відповідь у Катехуменаті, в цій Дорозі. Ось, це я відчуваю, коли переживаю разом з вами деякі моменти.

Я бажаю вам тривати на цій Дорозі, продовжувати жити всіма вимогами, які випливають з неї, бо це не коротка дорога; якщо взяти місіонерський катехуменат, він іноді здається важким: чотири роки! Ви більш вимогливі: ваш триває сім років або довше! Тож я бажаю вам, щоб ви й надалі були завжди вимогливі на вашій дорозі, і перш за все я бажаю, щоб ви продовжували давати всі ці плоди, тому що з вас, у ваших спільнотах справді видно, як від Хрещення виростають усі плоди Святого Духа, усі харизми Духа Святого, усі покликання, вся справжність християнського життя в подружжі, в священстві, в різних професіях, у світі, нарешті у світі [3].

Отже, неокатехуменальний, як тимчасова дійсність, означає спільноту, яка знову знаходить у парафії новизну християнського життя, її свіжість, оригінальність, адже це життя у повному сенсі, божественне життя. Це життя, яке зображається перед нами на цілу вічність, а не лише життя цих років тут, на землі. Життя з Богом, жити як діти Божі, одухотворені єдинородним Сином Божим, який є Словом, Словом, втіленим і народженим від Діви Марії: Ісуса Христа [4].

І в християнському втаємниченні є спільнотовий вимір, про який Святий Отець часто наголошує:

І все це ви пояснюєте своєю Спільнотою, своєю братерською єдністю, і своєю радістю, навіть своїм співом, та звичайно й з молитвою… [5].

Група, а точніше Спільнота, завжди повстає зсередини, внутрішньо, і внутрішньо Святий Дух торкається нас, він торкається кожного з нас, таких якими кожен з нас є, нашої особистої інтимності, нашої духовної інтимності, але не торкається нікого з нас поодинці, індивідуально, тому що він створив нас, щоб бути спільнотою, жити в єдності, торкається кожного з нас, щоб відбудувати нас в єдності, і так пояснюються також всі ці Спільноти в християнській єдності, як і ваша, як і всі ваші, тому що їх є п’ять Спільн [6].

Ви також робите це [відкривати, чим є Хрещення] у Спільнотах, ви переживаєте це в Спільнотах. Це не поодинокий процес, це процес Спільноти, сумісний процес. Живете з радістю, щоб знову відкрити Хрещення, його справжнє значення, його повну дійсність: разом, разом! [7].

У парафії св. Феліче да Канталіче (Рим) Папа підкреслює дар дітей у Спільнотах Дороги:

Неокатехумени, як кажуть, мають багатодітні сім’ї, мають дітей, а навіть багато дітей: це теж випробування віри, віри в Бога. Щоб дати життя людині, потрібна віра в Бога. Якщо сьогодні ми живемо в цій кризі, так званій демографічній, кризи сім’ї, кризи батьківства, материнства, великій і глибокій кризі – це наслідок відсутності віри в Бога. Ми не можемо змінити, перетворити, покращити це, хіба що з глибокою вірою. Потрібна віра в Бога, щоб дати життя людині [8].

А в парафії Св. Марії Горетті (Рим) він додає:

Як можна пояснити зменшення народжуваності, а точніше, як пояснити протинароджувальне ставлення громад, націй, груп та політичних кіл? Це пояснюється відсутністю віри в людину. Але ця відсутність віри в людину випливає з відсутності віри в Бога; людина має свій вимір, свій початок; і цей її початок є в самому Бозі, тому що вона була створена за Його образом і подобою, і це пояснює нам, ким є людина, як вона може жити і як може помирати. Також потрібно мати відвагу жити в цьому світі, і я бачу в цій зустрічі з цими родинами і цими ітинерантами знак християнської мужності [9].

Наприкінці цієї короткої презентації стосунків святого Йоана Павла ІІ та Неокатехуменальної Дороги, і як печатка церковної подорожі, наповненої плодами та небесними благословеннями, відчуваємося зобов’язані згадати його втішне слово наприкінці процесу підготовки та затвердження Статуту в Кастель Гандольфо в 2002 році:

Як не дякувати Господу за плоди, принесені Неокатехуменальною Дорогою за його понад тридцятирічне існування. У такому секуляризованому суспільстві, як наше, де поширена релігійна байдужість і багато людей живуть так, ніби Бога нема, багатьом потрібне нове відкриття таїнств християнського втаємничення, особливо Хрещення. Дорога, безумовно, є однією з провідних відповідей на цю нагальну потребу.

Погляньмо на ваші спільноти: скільки відкриттів краси та величі хрестильного покликання, яке отримали! Скільки щедрості та запалу у проголошенні Євангелія Ісуса Христа, особливо найвіддаленішім! Скільки покликань до священства та богопосвяченого життя виникло завдяки цій дорозі християнської формації! [10]

[1] BENEDETTO XVI, Звернення до членів Неокатехуменальної Дороги, 17 січня 2011 року.
[2] L’Osservatore Romano, 3-4 листопада 1980 року.
[3] L’Osservatore Romano, 1-2 лютого 1988 року.
[4] Візит Папи Римського Йоанна Павла II до парафії Сант-Анна в Касаль-Морена (Рим), в L’Osservatore Romano, 3-4 грудня 1984 року.
[5] Візит Папи Римського Йоана Павла ІІ до парафії Сант’Антоніо на площі Асті (Рим), L’Osservatore Romano, 7-8 травня 1979 року.
[6] Візит Папи Римського Йоана Павла II до парафії св Луки Євангеліста (Рим), L’Osservatore Romano, 5-6 листопада 1979 року.
[7] Візит Папи Римського Йоанна Павла ІІ до парафії Святого Йоана Євангеліста у Спінацето (Рим), L’Osservatore Romano, 19-20 листопада 1979 року.
[8] Див. L’Osservatore Romano, 5-6 травня 1986 року, з доповненнями аудіозапису.
[9] L’Osservatore Romano, 1-2 лютого 1988 року.
[10] Звернення Святого Отця до Ініціаторів Дороги, мандрівних катехістів і пресвітерів Неокатехуменальної Дороги (Кастель Гандольфо, 21 вересня 2002 р.), L’Osservatore Romano, 22 вересня 2002 року.