Історія стосунків святого Йоана Павла ІІ та Неокатехуменальної Дороги, з Кіко, Кармен та отцем Маріо, неймовірна. Щось велике: з одного боку, він з пророчим духом відчув дар, якою Дорога була для Церкви, а з іншого – Ініціаторами Дороги, було спілкування з довірю та залученням в місію Церкви.

Цілком справедливо Кіко поділився: «В Йоані Павлі II я знайшов гіганта: він завжди давав нам вдвічі більше того, що ми просили у нього, або чого ми сподівалися від нього, він завжди був спереду: щось, що змушувало тебе почувати себе малим. Він схвалив Дорогу захоплюючим Листом до Монс. Йосифа Кордеса, якому він доручив виконувати апостолат Дороги, в якому сказано: “… Я сподіваюся, що Брати в Єпископаті оцінять і допоможуть разом зі своїми священиками цій діяльності нової євангелізації, щоб вона здійснювалася за вказівками, даними Ініціаторами … “: це було більше, ніж ми могли собі уявити. Він мав відвагу затвердити заснування семінарії Redemptoris Mater у Римі не дивлячись на тисячі труднощів та суперечок».

Кіко згадує першу зустріч з папою Йоаном Павлом ІІ, наприкінці Євхаристії в каплиці Кастель Гандольфо: «… в кінці меси він сказав нам, що під час святкування і, думаючи про нас, він бачив перед собою: «Атеїзм, Хрещення, Катехуменат». І це здивувало нас, оскільки він сказав слово Катехуменат після Хрещення, незвичайне і зовсім нове, особливо після страждань, які ми мали, щоб говорити про Катехуменат після Хрещення».

“Після меси я попросив його, чи може він прийняти мене наодинці, і він взяв мене за руку і повів до кабінету, де ми сиділи, один навпроти одного. Побоюючись, я розповів йому про об’явлення, яке отримав від Пресвятої Діви Марії: «Потрібно робити такі спільноти, як Свята Родина з Назарету, які живуть у смиренні, простоті та прославленні; де інший – Христос». Я розповідав йому, навіть боячись, що вважатиме мене «видющим», і запитав його: «Ці спільноти, Отче, хто вони?» Насправді у нас була проблема нашої ідентичності в парафіях: рух? Асоціація мирян …? Хто ми є? Хто ми в Церкві? І Він, на моє здивування, сказав мені: «Вони – Церква» ».

Папа завжди приділяв особливу увагу Кармен, велике подив, визнаючи важливість, яку вона мала для Дороги, особливо до її «жіночого генія» та за велику любов до Собору та Церкви. Кіко завжди з радістю згадує анекдот: «Коли ми, як консультанти Папської Ради Мирян, після пленарного засідання ми проходили один за одним перед Святим Отцем, щоб привітати його, і він уже дуже захворів: невідомо було, чи він чує чи ні, він сидів з нахиленою головою і закритими очима. Коли я став перед ним, то кардинал Рилко, який був біля нього, сказав на вухо: “Це Кіко”. При цьому Папа Римський підняв голову, відкрив очі і сказав гучним голосом: “І Кармен! Де Кармен?” І всі присутні вибухнули великими оплесками».

«В основному ми можемо сказати, – продовжує Кіко, – що святий Йоан Павло II був “людиною”, без будь-якого роду клерикалізму, без підозр, завжди привітним. Людина, я кажу? “Друг”. І ще краще – “пророк”: на VI Симпозіумі Єпископів Європи 11 жовтня 1985 р. Він зробив дуже глибокий аналіз ситуації секуляризації Європи, соціального релятивізму, руйнування сім’ї, відсутності покликань, тощо. Зіткнувшись з цим аналізом, який на перший погляд здався катастрофічним, він розпочав з того, що сказав Єпископам, що Святий Дух вже відповів на цю ситуацію. Щоб знайти “ознаки цього дихання Духа”, – сказав він, – нам іноді доведеться залишити атрофовані схеми “і піти туди, де ми бачимо Святого Духа в дії, де сім’ї відбудовуються знову, де повертаються покликання, де є це справжнє зростання віри … І він зробив висновок, підтвердивши, що Церква повинна повернутися у Вечірник, щоб прийняти Святого Духа, який допоможе їй у Новій Євангелізації, і тому необхідно “повернутися, щоб бути надихнутись первинною моделлю апостольства“. Чи означає це, що Церква повинна знову, зібратися по домах, як сказано в Листі до Колосян, наприклад, де святий Павло каже привітати Німфу та Церкву, яка збирається в її домі…?».

Вже будучи Архієпископом Краківським він пізнав і прийняв Неокатехуменальну Дорогу, але перш за все під час свого тривалого понтифікату він мав можливість вступити в глибокий контакт з цим “даром Божим для своєї Церкви” [1].

Папа Йоан Павло ІІ почав відвідувати парафії Римської дієцезії та знайомитися тут з дійсністю Дороги. Таким чином він безпосередньо пізнає, що таке Дорога, добро, яке вона несе у парафіях, як вона повертає багатьох людей до Церкви, на радість Хрещення, на красу життя: він бачить спільноти, повні пар, які без страху відкриваються на життя, багатьох молодих людей і від його батькового серця народжуються слова заохочення, миру та радості…, коли він сам просить якусь особливу пісню Дороги, пісню, яку він чув на своїх численних подорожах на п’ять континентів.

Зустрічаючись зі Спільнотами, наприкінці пастирського візиту до парафії Богоматері Пресвятого Таїнства та святих Канадських мучеників у Римі, він розповів про “радикальне протистояння”, яке відбувається в суспільстві сьогодні, і що для цього “нам потрібна радикальна віра”:

Ми, дорогі друзі, живемо в той період, в який відчувається, переживається радикальне протистояння – і я це кажу, бо це також мій досвід багатьох років – радикальне протистояння, яке нав’язується всюди. Це не єдине явище, у світі є багато; віра і антивіра, Євангеліє і антиєвангеліє, Церква і антицерква, Бог і безбожність, якщо можна так сказати… Ми переживаємо цей історичний досвід більше, ніж у попередні епохи. У наш вік нам потрібно знову відкрити радикальну віру, радикально зрозумілу, радикально прожиту і радикально реалізовану. Нам потрібна така віра. Я сподіваюся, що ваш досвід народився в цій перспективі і може направити на здорову радикалізацію нашого християнства, нашої віри, до справжнього євангельського радикалізму … [2].

Через кілька років в парафії св. Марії Горетті, в Римі, він скаже:

Таким чином, я бачу генезис Неокатехуменату, його Дороги: один – я не знаю, чи Кіко, чи інші – задавалися питанням: звідки взялася сила ранньої Церкви? І звідки походить Церква, набагато чисельніша, ніж сьогодні? І я вважаю, що він знайшов відповідь у Катехуменаті таким чином. Ось що я відчуваю, переживаючи деякі моменти з вами.

Я бажаю вам продовжувати цю Дорогу, продовжувати жити всіма потребами, які випливають з неї, бо це не короткий шлях; якщо взяти місіонерський катехуменат, який іноді здається важким: чотири роки! Ви більш вимогливі: ваш триває сім років і довше! Тож я бажаю, щоб ви й надалі були завжди вимогливі до своєї дороги, і перш за все я бажаю, щоб ви продовжували давати всі ці плоди, тому що з вас, у ваших спільнотах справді видно, як від Хрещення виростають усі плоди Святого Духа, усі харизми Духа Святого, усі покликання, всю справжність християнського життя в шлюбі, в священстві, в різних покликаннях, у світі, нарешті у світі [3].

Отже, неокатехуменальний, як тимчасова дійсність, означає спільноту, яка знаходить у парафії новизну християнського життя, її свіжість, своєрідність, адже це життя у повному сенсі, божественне життя. Це життя, яке стоїть попереду нас на цілу вічність, а не лише життя цих років тут, на землі. Життя з Богом, жити як діти Божі, одухотворені єдинородним Сином Божим, який є Словом, Словом, втіленим і народженим від Діви Марії: Ісуса Христа [4].

І в християнській ініціації є спільний вимір, який Святий Отець часто наголошує:

І все це ви пояснюєте своєю Спільнотою, своєю братською єдністю, і своєю радістю, навіть своїм співом, звичайно молитвою… [5].

Група, а точніше Спільнота, завжди засновується зсередини, внутрішньо, і внутрішньо Святий Дух торкається нас, він торкається кожного з нас, такими якими кожен з нас є, його особиста близькість, його духовна близькість, але не торкається нікого з нас поодинці, індивідуально, тому що він створив нас, щоб бути спільнотою, жити в єдності, торкається кожного з нас, щоб відбудувати нас в єдності, і це пояснює всі ці Спільноти в християнській єдності, як і ваша, як і всі ваші, тому що їх є п’ять Спільнот [6].

Ви також [відкриваєте, чим є Хрещення] ви робите це у Спільнотах, ви переживаєте це в Спільнотах. Це не поодинокий процес, це процес Спільноти, загальний процес. Живіть із радістю повторне відкриття Хрещення, його справжнього значення, його повної значення: разом, разом! [7].

У парафії св. Феліче да Канталіче (Рим) Папа підкреслює дар дітей у Спільнотах Дороги:

Неокатехумени, як кажуть, мають багато сімей, мають дітей, справді багато дітей: це теж випробування віри, віри в Бога. Щоб дати життя людині, це віра в Бога. Якщо сьогодні ми живемо в цій так званій ситуації великої демографічної кризи, сімейної кризи, кризи батьківства, материнства, велика і глибока криза – це наслідок відсутності віри в Бога. Ми не можемо змінити, перетворити, покращити це, окрім глибокої віри. Потрібна віра в Бога, щоб дати життя людині [8].

А в парафії Св. Марії Горетті (Рим) він додає:

Як можна пояснити малу народжуваність, а точніше, як пояснити протинароджувальне ставлення громад, націй, груп та політичних кіл? Це пояснюється відсутністю віри в людину. Ця відсутність віри в людину випливає з відсутності віри в Бога; людина має свій вимір, свій принцип; і її принцип полягає в самому Бозі, тому що вона була створена за Його образом і подобою, і це пояснює нам, хто така людина, як вона може жити і як може помирати. Також потрібно мати сміливість жити в цьому світі, і я бачу в цій зустрічі з цими родинами і цими ітенирантами знак християнської мужності [9].

Наприкінці цієї короткої презентації стосунків святого Йоана Павла ІІ та Неокатехуменальної Дороги, і як печатка церковної подорожі, наповненої плодами та небесними благословеннями, нам здається правильним згадати його втішне слово наприкінці процесу підготовки та затвердження Статуту в Кастель Гандольфо в 2002 році:

Як не дякувати Господу за плоди, принесені Неокатехуменальною Дорогою за його понад тридцятирічне існування. У такому секуляризованому суспільстві, як наше, де поширена релігійна байдужість і багато людей живуть так, ніби Бога не було, багатьом потрібне нове відкриття таїнств християнської ініціації, особливо Хрещення. Дорога, безумовно, є однією з провідних відповідей на цю нагальну потребу.

Давайте подивимося на ваші спільноти: відкриті на красу та велич хрещального покликання, яке отримали! Скільки жертовності та завзяття у проголошенні Євангелія Ісуса Христа, особливо тим, хто найвіддаленіший! Скільки покликань до священства та релігійного життя виникло завдяки цьому ітенирарію християнської формації! [10]

[1] BENEDETTO XVI, Звернення до членів Неокатехуменальної Дороги, 17 січня 2011 року.
[2] L’Osservatore Romano, 3-4 листопада 1980 року.
[3] L’Osservatore Romano, 1-2 лютого 1988 року.
[4] Візит Папи Римського Йоанна Павла II до парафії Сант-Анна в Касаль-Морена (Рим), в L’Osservatore Romano, 3-4 грудня 1984 року.
[5] Візит Папи Римського Йоана Павла ІІ до парафії Сант’Антоніо на площі Асті (Рим), L’Osservatore Romano, 7-8 травня 1979 року.
[6] Візит Папи Римського Йоана Павла II до парафії св Луки Євангеліста (Рим), L’Osservatore Romano, 5-6 листопада 1979 року.
[7] Візит Папи Римського Йоанна Павла ІІ до парафії Святого Йоана Євангеліста у Спінацето (Рим), L’Osservatore Romano, 19-20 листопада 1979 року.
[8] Див. L’Osservatore Romano, 5-6 травня 1986 року, з доповненнями аудіозапису.
[9] L’Osservatore Romano, 1-2 лютого 1988 року.
[10] Звернення Святого Отця до Ініціаторів Дороги, мандрівних катехістів і пресвітерів Неокатехуменальної Дороги (Кастель Гандольфо, 21 вересня 2002 р.), L’Osservatore Romano, 22 вересня 2002 року.