Kaтолицька Aкaдeмія

10-06-2018

Це Промова Кардинала Рoукo на Презентації Книги Kiкo Aргуeльo “Нотаток” в Берліні

Це перша Промова відмінного богослова та Каноніста, а також Архієпископа емерита Мадрида, який завжди супроводжував і підтримував Кіко і Кармен з близькістю, любов`ю та прихильністю. У своїй промові кардинал Рoукo описує соціальне і церковне середовище протягом останніх років II Ватиканського Собору, що Господь надихнув Кіко через Діву Марію, формувати спільноти, які живуть у смиренні, простоті та прославленні. Інший Христос”. Пророче надхнення, яке сьогодні ми бачимо, доконалося.

Кардинал Рoукo: Шановні пані та панове:

Для мене велика честь і правдива радість представити книгу “Нотатки 1968-2014” Kiкo Aргуeльo, засновника “Неокатехуменальної Дороги” разом із нещодавно померлою Кармен Ернандес і Отцем Маріо Пeццi. Відмова від перекладу іспанського слова німецькою мовою вказує на особливість цієї книги: Чи це лише примітки? Чи це прості нотатки для особистого та церковного резюме? Чи це автобіографічні записки? Або, може це просто щоденник, зведений до певного періоду часу?, беручи до уваги, що розподіл тексту здійснюється у формі записок, у певній непостійній формі подій, зустрічей, духовних та релігійних переживань та інтимних молитовних переживань, описаних поетично. Перший запис датований 11 липня 1989 року в Піве ді Калоре; останній – 20 серпня 2014 року в печері з гори Моралла поблизу Каравака-де-ла-Крус в Мурсії, Іспанія.

Після інтенсивного читання мені прийшло слово, на мою думку, більш вдале для назви книги: сповідь.

1. Так, автор визнає себе блудним сином не тільки Церкви, але і Бога, який отримав надзвичайну благодать через материнську близькість Марії, матері Господа, а саме благодать непосильного навернення його душі до Ісуса Христа, свого Господа і Спасителя. Його виразна милосердна любов торкнулася його серця у вирішальні роки для майбутнього особи, такі як роки людського та духовного зростання в молодості: вирішальні для порятунку чи нещастя людини. Ось як він це висловив: «Ти наблизився до мене, і я розіп’яв тебе. Ти не противився злу, не втік, ти продовжував любити мене, ти хотів увійти до мене. Я вбив тебе, коли твій “Я” став “Ти”. Ти запропонував себе за мене, вбивцю, і Бог Отець прийняв Твою жертву і воскресив Тебе. Ти пробачив мене, і зробив мене одним тілом з собою назавжди. Об’явилася любов, якої я не знав «(нот. 22)». О, яке болісне життя і мої гріхи без Тебе! ” (нот. 18). З походження із доброї мадридської родини середнього класу, талановий молодий митець, який виграв національну премію іспанського живопису наприкінці 50-х років минулого століття і з перспективним майбутнім – занурився у дуже глибоку духовну кризу, і почув покликання Господа розділити долю з бідними передмістями Мадрида. Місто з заболоченим передмістям, переростало в місто мільйонник, наповнене величезними соціальними проблемами. Ось таким став Мадрид, столиця Іспанії, через двадцять років після завершення громадянської війни. З Біблією в руці та гітарою на спині, молодий художник Кіко Аргуельо з довгою бородою та занедбаним одягом – справжній хіпі! – пішов до найбідніших тілом та душею тих, хто опинився у бараках покинутої периферії великого міста, яке зростало із запаморочливими темпами демографічно та архітектурно. Для нього важливим було пряме, сміливе і водночас смиренне проголошення євангельської Керигми людям, що сила гріха і смерті принизила їх у найелементарніших аспектах людської гідності. З цими бідними Кіко ділився столом і дахом, дружбою і корисністю, одним словом, своєю долею: з Маріано, який так багато ночей був п’яний, з Хоакіном і Антонією, Хосе Агудо і Росаріо … з сеньйором Хуаном, який «спав у смітті»та з Кармен «два», дружиною Маріано та «красунею на милицях», яка просила милостиню в метро… та з багатьма іншими. А пізніше також із п’ятнадцятьма скуйовдженими псами, які приєдналися до нього та йшли за ним… і переслідували його до автобуса та станції метро “Аточа”, поки їх не зупинила поліція та не вигнала звідти. «Пси так радісно супроводжували мене, каже він, піднімаючись сходами. Було марно говорити, що пси не були моїми … ” У тому районі по-людськи спустошеному – він називався “Паломерас”- можливо, народилася перша маленька неокатехуменальна спільнота.

Заняття професора Педро Фарнеса в Мадридському пастирському інституті, в якому відбулася зустріч з Кармен Ернандес, означали для неї інтелектуальне відкриття теологічної глибини, яка існувала в літургійному та церковному оновленні ІІ Ватиканського Собору, що дало б міцний і здоровий фундамент церковної та духовної форми перших неокатехуменальних спільнот, що стосується літургічної, катехитичної та доктринальної практики. На момент народження Неокатехуменальним Дороги не бракувало пасторального розуміння, канонічної підтримки та особистої симпатії від першого Архієпископа Мадрида Д. Казиміро Морсілльйо, одного з визначних постатей світового єпископату за зразком ІІ Ватиканського Собору . Під час справжнього авантюрного початку нового способу євангелізації в католицькому і апостольському дусі Кіко Аргуелло відчув близькість Господа, який зробив себе відчутно помітним : “Моє життя було Тобою, Господи, і твоя тривала присутність”:

“Мій Ісусе …
Любов, твоя любов до мене,
повна, цілковита, безкінечна,
сповнена ніжності та співчуття.
Істиний Ти, Господи.
Я хотів би бути і бути в Тобі,
світанок кохання, вічне життя.” (ан. 459).

Відповідь на питання зла – «яка таємниця зла? чому? Крадуть, брешуть, чинять перелюб, вбивають, вбивать … божевільний розум , і спустошена душа “- це Він, його милосердя!:

“По таємній стежці,
в цьому темному лісі,
по таємних сходах, перевдягнута
в тисячі стогонів любові,
зі зраненою душею …
О Ісусе, змилуйся наді мною!“
“Зроби мене єдиним, Цілковито єдиним в Тобі”. (ан. 456-461).

2. Визнання надзвичайної харизми, отриманої та прийнятої на благо Вселенської Церкви.

Це був духовно-історичний час соборного досвіду епохального виміру в історії Церкви. Час, наповнений пастирськими питаннями, сумнівами та сум’яттями; але також великої мужності, визначеної в пастирській та богословській галузі. В ту мить в історії спасіння Церква обдарована Господом, її божественним засновником, її гловою і верховним пастирем правдивим і невидимим, як це відбувалося в усі історичні епохи перехідних відновлень, з тими особливими дарами Святого Духа, тобто з тими «Дарами «charismata clarissima», про які ІІ Ватиканський Собор чітко виражається в догматичній конституції про Церкву Lumen Gentium(пор. LG 12).

Навернення, яке Кіко Аргуельо пережив ще перед собором, – безумовне повернення до дому Отця! – було не лише духовним, але й апостольським та церковним, і таким революційним, що для нього наслідування Христа було можливим лише у формі апостольського існування з огляду на здійснення місії всередині церковної спільноти та поза її зовнішніми та внутрішніми межами. У глибині його серця був біль не лише за свої гріхи, але й гріхи своїх сучасників, особливо гріхи людей, що були християнською Європою та його рідною землею, Іспанією: “Я є мерзенною і лицемірною істотою, Ісусе, мій Господи, прийди. Допоможи мені. Тільки в тобі я знаходжу любов до інших. Мене зворушує їхня бідность та страждання, і думаю … якби вони знали Твою любов … Ти був вигнаний з міста. Вони викинули Тебе з нього, як викидають сміття, як виводять козла відпущення, над яким були названі гріхи всіх »(ан.24).

Потрібно було терміново проголошувати знову Керигму у всій її євангельській ясності, відкрито та публічно. «Нова євангелізація», про яку пізніше святий Йоан Павло ІІ просив і заохочував настільки енергійно та наполегливо протягом усього часу свого Понтифікату, переживала свій новий світанок. Слова, які Свята Богородиця звернула до Кіко Аргуельо 8 серпня 1959 року, згідно з його свідченням: «потрібно створювати християнські спільноти, як Свята Родина з Назарету, які живуть у смиренні, простоті та прославленні; інший – Христос” (ан. p. V) були як безсумнівна передумова його плідної християнської сповненості.

Зважаючи на глибоку кризу віри, в якій опинився християнський світ і, зокрема європейський континент, маленькі церковні спільноти перетворюються на щось важливе . (“Європейська культура створює враження мовчазного відступництва з боку самодостатньої людини, яка живе так, ніби Бога не існувало”. Про це вказував Святий Отець Йоан Павло ІІ у своєму постсинодальному апостольському зверненні Ecclesia in Europa від 28 червня, 2003, п. 9). Вірним і майже необхідним шляхом до досягнення мети малих церковних спільнот було б створення та практика оновленого катехуменату для хрещених, натхненних катехуменатом ранньої Церкви в перші століття її історії. Читаючи нотатки Кіко Аргуельо, можна побачити, як нова харизма неокатехуменальної дороги розвивалася з духовної, церковної, пасторальної та канонічної точки зору за останні п’ять десятиліть історії сучасної Церкви. В умовах богословського і перш за все пастирського нерозумінням з боку багатьох в Церкві – як священнослужителів, так і мирян – зустрілася із захопленням та ентузіазмом чималої кількості священиків та вірних, для яких відкрився новий духовний і апостольський горизонт. Горизонт, на якому стає все більш очевидним, що оновлена євангелізаційна і справді християнська концепція можлива та доступна, безумовно, в сенсі справжнього припущення і вірного вченню ІІ Ватиканського Собору, як це представлено й у догматичній конституції Lumen Gentium про Церкву та в пастирській конституції Gaudium et Spes про Церкву в сучасному світі.

Дотримуючись розповідної нитки Нотатків, які містять і передають багато записок, стає зрозуміло , як ініціатор неокатехуменальної дороги разом з Кармен Ернандес та отцем Маріо Пецці мандрує по всьому світі з вражаючою швидкостю протягом двох десятиліть, стомлений майже до виснаження, щоб проголошувати ту саму «Керигму» Воскреслого Господа, зустрічатися з «ітінерантами» («мандруючими») та заохотити їх, мати зустрічі з братами неокатехуменальних спільнот та зміцнювати їх у їхньому посланні до світу, особливо щодо мужнього і водночас смиренного свідчення християнської родини. Виникають перешкоди всередині Церкви. Відмова священиків та єпископів, ворожнеча католиків та часто упереджена та неправдива інформація через церковні соціальні медіа, які завдають великої шкоди. Вони також спричиняють наклепницькі кампанії, які проводять ворожі до Церкви інформаційні центри, і вони протистоять засновнику “Дороги”. 1 червня 2001 року Кіко написав: “Я виходжу із жахливого випробування, спокуси. Я досвідчив біль від наклепів, зради та брехні. Мене несправедливо оскаржили. Мене зрадливо обрехали. Мені винесли вирок, засудили мене, не слухаючи мене. Господь видав мене моїм ворогам» (нот. 337). Зокрема, він був глибоко ранений потворністю презирливих закидів, які в громадській думці Мадрида розповсюджувались лайливо і принизливо проти фрески в апсиді собору “Ла Альмудена” з нагоди весілля іспанського престолонаслідника принца Феліпе та Летіції. В четвер, 2 червня 2004 р. Кіко писав: “Я повертаюся до цих сторінок після того, як я був засмучений, похитнутий, підданий публічному глузуванню, ображений …” (нот. 386).

Втіха, яку він зазнав би на своєму шляху, не дивлячись на людські та церковні страждання, була тим більшою і теплішою. Канонічне визнання “Дороги” через Пап Блаженного Павла VI, святого Йоана Павла ІІ та Бенедикта XVI завжди відбувалося в потрібний час, коли протиставлення друзів і ворогів зростало, а сила “спокусника” душ здавалася все сильнішою. Після похвального листа Павла VI на початку сімдесятих років минулого століття в перший післясоборний період затвердження статутів відбулося через Йоана Павла ІІ 29 червня 2002 року; після цього було завершено остаточне затвердження Бенедиктом XVI 13 червня 2008 р. та катехитичний директорій неокатехуменальної дороги в січні 2012 року. Висока повага до засновника “Дороги”, яку показав і виявив йому святий Йоан Павло ІІ була зворушлива. 25 вересня 2002 року після затвердження статуту Кіко сказав: «Папа прийняв нас у Кастель Гандольфо. Всі ми були ітінеранти, настоятелі та відповідальними найстарших спільнот. Кармен і я, коли ми пішли привітати його, він поцілував нас, показавши перед усіма любов, яку він має до нас. Господи, даруй Папі здоров’я, пророчу силу і втіху!”(нот. 376).

Спільноти “Дороги” росли по всьому світу, кількість мандруючих збільшувалася безперервно, семінарії “Redemptoris Mater” щоразу засновувались у більшій кількості дієцезії у всьому світі; з’являється нова, досі невідома форма Missio ad Gentes: сім’ї в місії. Зустрічі з групами єпископів з усього світу робляться все більш і більш чисельними, зустрічі, що відбуваються в різних країнах або в «Domus Galilaeae» біля Галілейського моря. Ці зустрічі відбуваються як дуже обнадійливі духовні події для поглиблення та піклування про справжнє почуття єрархічного «сопричастя» в Церкві. Кіко часто визначався Папою Йоаном Павлом II та Бенедиктом XVI “ревізором” на єпископських синодах, які вони скликали. Ознаки церковної поваги до «Дороги» постійно повторюються та примножуються.

3. Чи минули внутрішні та зовнішні негаразди тіла та душі у Кіко?

Якщо хтось доходить до прочитання останнього запису книги у 2014 році, він сприймає, наскільки глибоко в його серці, як і в його особистому існуванні, духовне переживання «темної ночі душі» впливає на нього так, що все більш очищає і освячує до кінця. У «Нотатках» Кіко Аргуельо зрештою, сяє унікальна та окреслена фігура християнської духовності, що відповідає «знакам часу», тобто найглибшій внутрішній потребі сучасної людини. У найважчих обставинах і в найболючіших ситуаціях, які Кіко мусив пережити у християнській та церковній сфері, він логічно шукав пустинного усамітнення для молитви та контемпляції (споглядання). У ґроті Моралла в Мурсії, Іспанія, він завжди знаходив притулок. З іншого боку, христологічну та марійну побожність лірично подає у кількох реченнях, висвітлених у поетичній формі; молитви, які духовно супроводжують хід усього його життя, що відображається в послідовності «Нотаток». Щоденне духовне читання Святого Письма – Старого та Нового Заповітів – і ніколи не відмовлявся від духовного лікування та смаку псалмів пронизують і формують його молитовне життя. Богословський та аскетичний вплив давніх “отців пустелі” згадується на різних сторінках “Нотаток”. Літературний приклад та захоплюючий духовний досвід святого Йоана від Хреста у його Духовній пісні (з деякими цитатами, обраними зі Святої Терези від Ісуса) надають внутрішній та церковній особистості Кіко Аргуельо характерні принципи іспанської класичної духовності. Це виражено в його останній поезії, якою він завершує нотатки:

“Я хотів би бути, плачучи,
другом душі,
мій Ісусе,
пораненим оленем, який
загубившись у темному лісі,
не знаходить втіхи.
Спраглий олень,
поранений олень“ (ан. 499).

“І жити, і жити
в постійній пам’яті про Тебе.
У ці нескінченні миті,
які не припиняються,
з моїм раненим серцем“ (ан. 500).

Смерть Кармен 19 червня 2016 року наповнила його болем:

“Чому ти плачеш, душе моя?
Чому ти плачеш?
Кармен пішла з Господом …“ (506).

“Скільки ж Дорога зобовязана Кармен!“ (ан. 505).

Ця книга-сповідь Кіко Аргуельо – сповідь життя, беззастережно відданого Господу та його Церкві, визнання надзвичайної харизми для Церкви ІІ Ватиканського Собору – погоджується з судженням про “Дорогу”, яке наш Святий Отець Франциск висловив 5 травня цього року перед тисячами та тисячами братів, що прибули з усього світу до Риму, до Тор Вергата, щоб відсвяткувати 50 років свого римського початку: “Дорогі брати та сестри, ваша харизма – це велика благодать від Бог для Церкви сучасності». Кіко дуже добре знав – слова Господньої матері, які він чув у будинку свого батька в Мадриді в ті далекі дні свого навернення, він ніколи їх не забував – що “Дорога” як чудова харизма для Церкви нашого століття не була б можливою без заступництва Марії, і щоб її “сама на сам” не відбулася б: «Він каже тобі: Ось твоя мати. Так, вона допомагає мені не сходити з Божої волі, не грішити. Вона пізнала в своєму серці біль за гріх на тілі свого Сина. Вона знає, Вона розуміє, Вона допоможе тобі. Вона, жива на небі, молиться за мене». (нот. 180).

Кіко: Зараз моя черга. Говоритиму іспанською?

Кард. Роуко: Er kann auf Deutsch reden, wenn er will, natürlich. (Можете розмовляти німецькою мовою, звичайно).

Кіко: Дуже дякую, пане кардинале. Вітаю всіх. Я в Німеччині, правда? Що я щойно прибув літаком. І я не знаю, де ми там. Ну, нехай живе Німеччина. Хай живе Німеччина!

Люди: Хай живе! (Оплески)

Кіко: Добре, я цю книгу … по-перше, я хочу сказати, що я ніколи не думав нічого опублікувати. У мене було кілька зошитів, і коли я ходив до ґроти в Мураталі, щоб помолитися, про свої страждання і тривоги, тому що я розмовляю в зошиті і пишу там, що можу. Справа в тому, що я тридцять років ношу цю книгу в сумці, і вона майже зруйнована, і отець Єзекіїль каже мені: Ей … Я сказав отцю Єзекіїлю: Напечатай це, бо … добре. І щоб перекласти його, щоб напечатати його, він сказав мені: Ей, це добре, було б добре, щоби ти опублікував, це послужило би на добро братам на Дорозі. Не кажи мені, чоловіче. Мені соромно. Я кажу, жахливі речі, що я дурний, лицемір і подібні речі, дивіться. Ні, ні … І я з покірністю прийняв, що вона опублікована, вважаючи, що вам це корисно … має рацію, Кардинал, що краще ніж Нотатки, потрібно сказати «Сповідь». Стогін душі, я не знаю, страждання. Що я можу вам сказати, що я маю прийняти з смиренням, що я зовсім не смиренний, що Бог вибрав мене. Справа в тому, що коли Бог обирає тебе для справи, означає, що я мушу прийняти низку страждань. Смирення не є легким. Я маю прийняти бути тут. Те, що кардинал говорить такі речі про мене, інші речі … добре. А також, зараз ви будете слухати симфонію … Але як це можливо, якщо я не вивчав музику? І Господь змусив мене створити симфонію. Господь божевільний. Ну, добре, я маю це прийняти. Створювати музику. Як бути живописцем, як розписати апсиду собору, як… добре. Я повинен прийняти жити так, як хоче Бог. І хай буде критика. Жити, жити. Яка таємниця! Жити. Жити і вмирати. І я сподіваюся, що мені не дуже багато залишилося. Живіть і помирайте. А що там після? Є щось після? Є Господь. Небо підготовлено для нас, або пекло. Я сподіваюся, що Господь мене прийме. Бо любити Христа – єдина істина. Все решта – марнота, кажуть отці пустелі. Любити Христа. Я намагаюся любити Христа, як можу. Я люблю мало і погано. Хоча так, жити – це стогнати і страждати. Але я кажу Господу: Але як це можливо, Ти поширив Дорогу на 134 країни, тисячі спільнот і т.і. Що б там не було. Добре, тоді … Просуваючись вперед, ну нічого … смиряйтеся і приймайте все. Що б там не було. Ну тоді… Що ще ти хочеш, щоб я тобі сказав? Щоб ти молився за мене, щоб я не загубився. Не думайте, що легко потрапити на небо. Я не думаю, що так. Абсолютно. Я сподіваюся, що це… Господь безмежно милосердний. Я не вірю в це. Так, Він милосердний. Але це не означає, що все виправдовує. Ні ні. Гріх має величезне, безмірне значення. Настільки великий гріх у світі і зло у світі, що Бог послав свого сина померти за всіх нас. І це величезна таємниця. Мої гріхи, твої гріхи, мої гріхи, яка таємниця. Але дякую Богу, що Він пожертвував своє життя за всіх нас і піднявся на хрест, щоб наші гріхи були пробачені. Це величезна річ. Любити Христа – єдина істина. Все інше – марнота. Ну ось ми в цьому. Я сподіваюся, що якщо ця книга буде корисною, тоді, благословенний Господь. Тому я прийняв, щоб це було опубліковано. І якщо це принесе добро німцям, і вам. Хтось із вас, можливо, ви відкриєте це, щоб побачити: “Приймати образи і любити ворога. Не судити, це починати бути покірним.” Добре, непогано. «Судить суддя. Судить, той який вважає, що знає істину, і що вона його. Не судіть! Приймати образи. Любіть ворога. Відчуйте серце, запалене вогнем, що всі знають Святому Духу, що вони отримують любов Божу. Кров і життя Боже. Смерть, перемога. Вже маленька Марія під хрестом з мечем в душі. “Такі речі написані. “Як я міг? Господи, я хочу виконати твою волю. Любов до ближнього – твоя воля. Інший – Христос. Дай мені благодать Твого Духа, щоб любити іншого, як ти його любиш. Тільки твій Дух штовхає мене і допомагає мені піднятися на хрест. Тисячі демонів хочуть мене пожирати. Горе мені, я буду засуджувати себе. Я зарозумілий, хтивий, ледачий, марний. Горе мені, я зрадив тебе. Горе мені, я ризикую всім, що Ти робиш.” “Дві дороги: Або я дарую життя своєму ближньому. Або я вбиваю його своїми гріхами. Тисяча демонів оточує мене, в ім’я Господа переможу їх. В твоє ім’я я принижуся, твоїм ім’ям я переможу, і я лишаюся ні перед чим, тільки з тобою ». Сьогодні день Діви Марії з гори Кармель – 16 липня. Стільки моїх гріхів. Свята Матір Ісусова заступайся за мене. І т. д.

Добре, така сповідь. Рельєф душі. Я кажу Господу: Але чого ти хочеш від мене? Хто я? Що ти хочеш зі мною робити? Помилуй мене. Помилуй. Та жити важко, помилуй мене. Отже, добре, Господь хотів, щоб я приїхав сюди до Німеччини, був тут і сказав слово, як можу. Так що будьте добрими і моліться за мене.