Неокатехуменальна дорога радіє разом з усією Церквою з нагоди канонізації блаженного Шарля де Фуко
15 травня 2022 року Шарль де Фуко, відомий як брат Карл від Ісуса і якого Бенедикт XVI проголосив блаженним 13 листопада 2005 року, завершить свою подорож до вівтарів і буде проголошений святим; було визнане Святим Престолом і схвалене Папою Франциском нове чудо, яке приписують його заступництву.
У цій короткій записці ми хочемо вказати на глибокий зв’язок, який навіть у специфічності кожного харизматичного дару Божого існує між цим «вселенським братом», як називають Шарля де Фуко, з духовності якого вийшло 19 сімей мирян, священиків, релігійні чоловіки та жінки – та Кіко Аргуэльо, ініціатора разом із Кармен Ернандес Неокатехуменальної дороги.
Ці зв’язки різноманітні й глибокі й сягають від моменту його навернення до інтуїції прихованого життя серед бідних, способу буття як «бідного серед бідних», до «мрії» каплиці для поклоніння на Горі Блаженств… Простежимо тут коротко найвизначніші моменти.
Перший — клич, благання до Бога в момент екзистенційної кризи, пошуку Бога: «Боже мій, якщо ти існуєш, дай мені знати про Тебе», — це відомий заклик Шарля де Фуко; «Якщо ти існуєш, прийди, допоможи мені, бо переді мною смерть!» [1] — молитва Кіко. Він сам каже: «Я запитував: Хто я? Чому в світі існує несправедливість? Чому війни?.. Я дистанціювався від Церкви так, що повністю від неї відмовився. Я потрапив у глибоку кризу, шукаючи сенс свого життя… Я був мертвий всередині і знав, що моїм кінцем рано чи пізно буде самогубство» [2]. Через філософа інтуїції Анрі Бергсона, Кіко отримав «перше світло» існування Бога. Він зайшов до своєї кімнати і почав кричати на цього Бога, якого він не знав. «Я кричав йому: «Допоможи мені! Я не знаю, хто ти!». І в ту мить Господь змилувався наді мною, бо я мав глибоку зустріч з Господом, яка мене здивувала. Пам’ятаю, що гірко плакав, сльози падали, сльози текли…» Це впевненість в існуванні Бога.
Ця зустріч, провіденційна для Кіко та Дороги, відбулася стежками, які знає лише Бог: домініканський теолог, отець Агілар, отримав грант від Фонду Хуана Марча на пошук точок дотику між протестантським мистецтвом і католицьким мистецтвом, напередодні святкуванням Другого Ватиканського Собору. Перш ніж вирушити в цю подорож Європою і підготуватися до неї, отець Агілар хотів відвезти Кіко в пустелю Лос-Монегрос, у Фарлете (провінція Сарагоса), де перебували Маленькі брати Шарля де Фуко. Тут Кіко зміг познайомитися з отцем Р. Войомом, засновником «Маленьких братів», і прочитати життя Шарля де Фуко, захоплюючись, перш за все, відкриттям прихованого життя Ісуса та сім’ї з Назарету. [3]
Кіко, слухаючи промову Івана XXIII, мав інтуїцію, що оновлення Церкви прийде через бідних. «Переконаний у цьому і в тому, що Ісус Христос ототожнює себе з бідними й нещасними на землі, я пішов у бараки Паломера». «Я полишив все і всіх, — каже Кіко. «Також мою багатообіцяючу кар’єру художника і поїхав жити в міські нетрі. У Шарля де Фуко я знайшов формулу життя: образ святого Франциска, Біблію, яку я досі ношу із собою, бо читаю її щодня, і гітара… Від Шарля де Фуко я дізнався образ прихованого життя Христа – мовчки перебувати біля ніг Христа, відкинутого людством, знищеного, бути останнім і бути там біля Його ніг» [4].
Коли Кіко пішов у бараки Palomeras Altas, він йшов по стопах Шарля де Фуко в прихованому житті Христа, без жодної програми соціальної допомоги. Кіко розповідає: «Я пішов туди не для того, щоб вчити цих людей читати й писати, займатися громадською діяльністю чи навіть проповідувати Євангеліє. Я пішов туди, щоб бути поруч із Ісусом Христом. Шарль де Фуко дав мені формулу життя серед бідних, мов бідняк, мовчки. Цей чоловік умів жити мовчазною присутністю свідчення серед бідних. Його ідеалом було приховане життя, яким Ісус жив тридцять років у Назареті, нічого не кажучи, серед людей. Це була духовність Шарля де Фуко: жити в тиші серед бідних. Фуко дав мені формулу для реалізації мого чернечого ідеалу: жити як бідняк серед бідних, розділяючи свій дім, свою роботу і своє життя, не просячи ні в кого і не роблячи нічого особливого. Я ніколи не думав створити школу чи диспансер або щось подібне. Я просто хотів бути серед них, ділитися своєю реальністю» [5].
Цей момент буде конституційним і суттєвим для проголошення керигми, що супроводжує всю євангелізацію Дороги: Бог любить нас і йде нам назустріч, навіть до глибини того, що ми є грішниками, що ми є «останніми», щоб спасати нас. На цій інтуїції Шарля де Фуко, яку Кіко робить своєю, ґрунтується і знаходить фундамент його досвід Ісуса Христа та Його місії.
Канонізація Шарля де Фуко є доброю новиною для всієї Церкви та для Неокатехуменальної Дороги. Кілька разів Кіко згадував, що є троє святих – і троє французів – які привели його до бараків: Тереза з Лізьє, Єлизавета Троїцька і Шарль де Фуко. У посланні, яке передасть йому Богородиця: «Ми повинні створювати християнські спільноти, як Свята Сім’я з Назарету, які живуть у смиренні, простоті та прославленні. Де другий — Христос», смирення уособлює святий Шарль де Фуко, простоту — свята Тереза від Немовляти Ісуса, а прославлення — Свята Єлизавета від Трійці.
Давайте зараз представимо натхнення, яке буде здійснене через 50 років і яке є дуже глибоким. Сам Кіко пояснив це під час зустрічі єпископів на Горі Блаженств: «Ми здійснили мрію, скажімо так, чудову ідею; тобто, що на Горі Блаженств є каплиця для справжньої та постійної присутності Пресвятої Євхаристії. Ми, Неокатехуменальна дорога, образом якого є Святе Сімейство з Назарету, з подивом побачили, що ми дуже близькі до блаженного Шарля де Фуко, який хотів, мав інтуїцію, місію прихованого життя Назарету… Шарль де Фуко вразив мене своєю інтуїцією про приховане життя Христа, про Сім’ю з Назарету… Це ще один мазок… Зараз, ось, ми відкриємо каплицю. Шарль де Фуко замислювався про придбання цього місця, бо відчув від Бога, що на Горі Блаженств має бути каплиця з постійною присутністю Святої Євхаристії вдень і вночі [6].
Брат Чарльз провів довгі години в споглядальній молитві перед Пресвятими дарами. У його духовних творах ви бачите це бажання, цю пристрасть бути близьким до присутності Христа.
«Адорація… цей мовчазний погляд красномовніший за тисячу слів… той мовчазний погляд, що містить найпристрасніше визнання в коханні…». (Духовні твори, с. 59)
«Господи мій Ісусе, Ти у Святій Євхаристії: Ти там, за один метр від мене, у цій монстранції! Твоє тіло, твоя душа, твоя божественність… Як же ти близький мені, Боже мій! Мій Спаситель, мій добрий Ісусе, мій брат…». (Духовні твори, с. 69)
«Боже мій, сподоби дати мені постійне відчуття Твоєї присутності, і водночас цієї страшної любові, яка переживається в присутності того, що пристрасно люблять, і яка не дозволяє відірвати погляд від коханої людини». (Духовні твори, с. 51)
Саме з цього приводу Шарль де Фуко писав: «Я вважаю, що мій обов’язок – прагнути придбати ймовірне місце Гори Блаженств, закріпити її власність Церкві, пізніше поступившись її францисканцям, а також намагатись побудувати вівтар, де вічно щодня служиться Меса, а наш Господь присутній у Дарохранительниці…» [7]. Над цим наміром святитель багато розмірковував і молився, і написав дату, коли це зробив: 26 квітня 1900 року, свято Матері Божої Доброї Ради. Він глибоко переконаний, що своє покликання «наслідувати Господа нашого Ісуса якомога досконаліше, у Його прихованому житті» з більш радикальним і остаточним посвяченням він отримає тут, на Горі Блаженств. «Там я зможу нескінченно більше для свого ближнього, для свого єдиного приношення святої жертви… поставити Дарохранительницю, яка за допомогою єдиної присутності Пресвятого Таїнства невидимо освятить оточення, так само, як наш Господь у лоні своєї матері освятив дім Івана Хрестителя… так само, як і паломників… гостинністю, милостинею, милосердям, які я намагатимусь чинити усім». [8]
Мрія блаженного Шарля де Фуко здійснилася під час октави Великодня 2008 року, коли в Міжнародному центрі Domus Galilaeae, розташованому на вершині гори Блаженств (Коразим – Галілея), під час спілкування з кардиналами та єпископами з Європи – за присутності ректорів семінарій Redemptoris Mater та мандрівних екіп Неокатехуменальної дороги, релігійних лідерів і діячів інших рухів та цивільної влади – Латинського Патріарха Єрусалиму, єпископа Мішеля Сабба в супроводі інших єпископів різних обрядів та Кустоса Святої Землі , який благословив та урочисто відкрив каплицю в центрі місіонерської семінарії Redemptoris Mater Святої Землі, відкритої для різних східних обрядів. Скульптурний ансамбль, створений Кіко Аргуэльо, був розміщений на даху, що представляє Ісуса та дванадцять апостолів під час проголошення Нагірної проповіді. Мрія блаженного Шарля де Фуко скріплена євангелізаційною місією Церкви.
І від того Великодня 2008 року, вдень і вночі сотні єпископів і кардиналів, тисячі священиків і сотні тисяч сестер і братів з п’яти континентів разом з братами Domus Galilaeae і семінаристами Redemptoris Mater, провели і проводять час у постійному поклонінні перед Пресвятим Таїнством, у цьому місці, яке відображене в Галілейському озері. Місце, яке було прикрашене проповіддю Нагірної проповіді Господа, мрією брата Карлоса де Хесуса, а також оригінальною архітектурою, блискучою роботою Кіко Аргуэльо.
Звідси співається пісня вдячності й благословення Отцю за діло спасіння, звершене у Христі, з даром Святого Духа, «який невидимо освячує оточення», і несеться невпинна молитва про євангельську місію Церкви в усьому світі.
Святого, який надихнув Кіко на початках Дороги, прохаємо, щоб з нагоди його канонізації він попросив у Бога особливі ласки для Неокатехуменальної Дороги.
Езекіель Пасотті
[1] Кіко Аргуельо, Керигма. В халупах з бідними, ed. Buenas Letras, Мадрид, 2012, p. 23.
[2] Kiko Argüello, Зустріч молоді в Ассизі, 1 листопада 1996 року.
[3] Ibidem.
[4] Кіко Аргуельо, Керигма…, p. 29-30.
[5] (Мадрид-Лютий 1972-Парафія Сакраментинів)
[6] Коразим (Ізраїль) – Domus Galilaeae, Конвівенція Єпископів, березень 2008.
[7] Із “L’Affaire du Mont des Beatitudes”, у R. Bazin, Charles de Foucauld a Nazareth 1897-1900, Ed. Soeurs Clarisses-Nazareth 1994 – pp. 57-59.
[8] Ibidem.