Наш переклад статті, опублікованої з дозволу Vatican News.
З нагоди Ювілею сімей, 1 червня 2025 року в Аудиторії «Parco della Musica Ennio Morricone» в Римі вперше були виконані дві симфонії засновника Неокатехуменального Шляху. Монсеньйор Фізікелла: «Така симфонія навчила нас, що ми не глядачі, а учасники».
Дебора Донніні – Ватикан
Музика, яка занурює в страждання Христа і Діви Марії біля підніжжя Хреста, і в той же час закарбовує в серці впевненість у Воскресінні. Особиста участь сильна і безпосередня, коли слухаєш симфонію Кіко Аргуельо, іспанського художника та ініціатора Неокатехуменальної Дороги разом зі Слугою Божою Кармен Ернандес. Емоційна участь, виражена не тільки частими оплесками, але, перш за все, участю аудиторії в певний момент зі співом хору.
Вчора в Аудиторії «Parco della Musica» в Римі вперше прозвучали разом два симфонічні твори Кіко: «Страждання невинних», присвячений болю Матері Христа, і «Месія», на честь мучеників сучасності. Диригентом оркестру Неокатехуменальної Дороги, що складається зі 100 музикантів – інструменталістів і піаніста Клаудіо Карбо – і 120 хористів, є Томаш Ганус, диригент Ісландського симфонічного оркестру.
Подія відбувається в рамках Ювілею сімей, і роздуми автора Симфонічної опери Кіко Аргуельо у вступі до першої частини починаються саме з цієї дійсності: на Заході, – підкреслює він, – самотність стає головною хворобою. У світі, ознаменованому розлученнями, абортами та евтаназією, «Бог закликає християнські сім’ї, за образом сім’ї з Назарету, нести Христа людям». «Майбутнє народів народжується з родин», – підкреслив Папа Лев XIV у своїй проповіді на Месі вранці в неділю, 1 червня. Кіко повторює ці слова Папи, які супроводжуються бурхливими оплесками присутніх.
Далі він згадує натхнення, отримане від Діви Марії: «Потрібно творити християнські спільноти, подібні до Святого Сімейства з Назарета, які живуть у смиренні, простоті й прославленні: інший — це Христос». Неокатехуменальна Дорога народжується як християнське посвячення, щоб наново відкрити багатство Хрещення, яке веде до того, щоб зробити його присутнім у спільноті взаємної любові. «Любіть один одного, як я вас полюбив, і в цій любові всі пізнають, що ви мої учні», тобто, що ви християни. «Це – підкреслює Кіко – місія християнських сімей, есхатологічна місія: показати світові, що любов існує».
Страждання невинних
Перша симфонія народилася з досвіду Кіко в середині 1960-х років, коли він пішов жити серед бідняків у мадридських бараках. Вражений стражданнями багатьох невинних людей і зрозумів, що єдиною справжньою відповіддю на страждання є Господь Ісус.
Вперше цей твір був виконаний у 2011 році на Святій Землі, в Домусі Галілеї, на Горі Блаженств, а потім у найважливіших театрах, концертних залах, на площах і соборах по всьому світу: від Мадридського собору до Метрополітену в Нью-Йорку, від Санторі-холу в Токіо до аудиторії Жерара Беара в Єрусалимі або навіть до залу Павла VI у Ватикані, і це лише деякі з місць, де він прозвучав.
Вона складається з п’яти частин, підкреслених різними нюансами інструментів: «Гетсиманія», де барабан нагадує нам про наближення Юди. Потім «Плач» з арфою, «Прости їм» і «Меч», що нагадує про скорботу Діви Марії, під час якого вся аудиторія встає і співає хором «Марія. Мати Бога». Завершується співом «Resurrexit».
Месія
Після виконання першого твору Кіко представляє другий – «Месія», прем’єра якого відбулася у 2023 році в Театрі Верді в Трієсті і який зосереджений на Страстях і стражданнях Христа і присвячений мученикам сучасності. «Ми, християни, – підкреслює Кіко, – завжди носимо в своєму тілі смерть Христа, тому ми були навчені розпростирати руки на хресті: у подружжі, на роботі, з нашими дітьми, з нашими бабусями і дідусями, зі спільнотою, з усіма. Завжди носити в нашому тілі смерть Ісуса, щоби було видно, що Христос живий в нас». Кіко нагадує, що «християнин покликаний любити у вимірі хреста, любити ворога».
Три частини поеми підкреслюють саме це. Перша частина називається «Акеда» і відсилає до постаті Ісаака, який, згідно з єврейською традицією, просить свого батька Авраама зв’язати його, щоб він не бунтував проти жертвоприношення. Далі йде «Дочки Єрусалимські», яка нагадує слова з Євангелія Луки, які Ісус сказав жінкам, що дивилися на нього, коли він проходив містом після бичування, і, щоб підкреслити драматизм моменту, Кіко посилається на іспанського композитора епохи Відродження Томаса Луїса де Віторіа.
У кінці, остання частина базується на фразі мученика IV століття Вікторина Петавського: «Месія, лев, щоб перемагати, став агнцем, щоб страждати», тому що, підкреслює Кіко, «всі ми мали би навчитися бути ягнятами, щоб страждати», покликаними показати Любов Христа, яка перемагає Смерть. Він також додає вислів святого Кводвультдеуса, єпископа Карфагенського V століття, який каже: «Він зійшов на дерево, щоб стати нареченим, щоб померти. А кров свою залишив як придане для своєї Нареченої Діви».
У ній йдеться про любов, «яку Христос вкладає в кожного з нас через Святого Духа». На завершення хор співає пісню перемоги, радісну екзальтацію, пасхальне «Алілуя».
Фізікелла: симфонія, яка залучає до діяння
В організації заходу взяли участь Ассунта Канната, яка була присутня разом з Кіко Аргуельо, о. Маріо Пецці та Асенсьон Ромеро, членами міжнародної екіпи Неокатехуменальної Дороги, та архиєпископом Ріно Фізікеллою, пропрефектом Дикастерії у справах євангелізації, Секції фундаментальних тем євангелізації у світі.
«Ця симфонія, – сказав монсеньйор Фізікелла ватиканським ЗМІ, – насамперед демонструє геніальність Кіко та його «багатогранність»: він з неймовірною легкістю переходить від живопису до музики, знаючи, що виконує діло євангелізації. Я вважаю, що це той елемент, який необхідно підкреслити. В євангелізації шлях краси – музика, мистецтво, література – є привілейованим вираженням для проголошення Євангелія, яке є проголошенням Тайни Смерті і Воскресіння Ісуса».
Архиєпископ нагадує, що «неодмінно початок симфонії повинен виражати Гетсиманію, тишу страждань», а з ншого боку, є остаточна радість Воскресіння, «звіщення слави». «У такий спосіб, – підкреслює він, – симфонія такого роду ще раз вчить нас, що ми не є глядачами, але учасниками. Той факт, що вся аудиторія запрошується встати і приєднати свої голоси до голосів хору, нагадав мені Дев’яту симфонію Бетховена, де вперше в оркестрі з’явився хор. Тут Кіко вводить не лише хор, але й усю аудиторію. Те, що ми переживаємо, — це симфонія, в якій є дія, драма, участь присутніх, це відчуття, що ми не ізольовані, а залучені зсередини до цього проголошення, яке звучить».
Прикметно також, що ця праця відбувається під час Ювілею сімей. Катехист послався на це, пригадавши слова Лева XIV. Він також підкреслив, що «ми переживаємо, передусім на Заході, кризу сім’ї». «У суспільстві, де домінують технології, якщо сім’я не поверне собі своє місце, якщо вона не буде фундаментальною клітиною, емблемою дійсності, де кожен відчуває себе прийнятим, де ніхто не відчуває себе самотнім, то ми повинні зробити висновок, що ми перебуваємо на шляху не прогресу, а інволюції». «Церква, – стверджує він, – повинна зробити все можливе, щоб виконати свою пророчу роль щодо сім’ї», ставлячи її в центр своєї душпастирської діяльності та даючи зрозуміти світові, суспільству та культурі, що якщо сім’я опиняється на узбіччі, то не існує реального напрямку, куди можна було б рухатися, «а є лише погляд на себе; замкненість у технології, але без сім’ї, призводить до втрати того виміру глибокої людяності, якого сучасна людина так гостро потребує».
Уелле: спокій і надія в музиці
Зі свого боку, кардинал Марк Уелле, почесний префект Дикастерії у справах єпископів, підкреслив, що перша частина симфонічної опери «говорить про гідність страждання». «Мене вражає, – сказав він ватиканським ЗМІ, – спокій і надія в цій музиці, це перемога Воскреслого»: у ній йдеться про дуже сумну тему, «але музика не є сумною, навіть у той момент, коли з’являється плач, вона загорнута в гармонійну мелодію, і це мене особисто дуже вражає». Про другу частину він згадує, що теми в ній інші: «вона змушує нас більше роздумувати над гріхом, над нашим слабким свідченням, але все це завжди пронизане даром Розп’ятого. Це відчувається як домінанта».
Загалом, «музика вразила мене своєю єврейською та іспанською частиною, це ніби суміш ритмів і мелодій, яка є надзвичайно красивою і глибокою синтезою… Я розумію, що євреї відчули себе почутими», – зазначає кардинал, адже в різних частинах світу, де виконувалася ця музика, були присутні також багато рабинів. Щодо сім’ї він підкреслює, що «сила неокатехуменальної харизми – це сім’я» і що «місія Церкви повинна проходити через сім’ю».
Отже, ця симфонія, з її різними рівнями, катехитичним та художнім, перетворюється на шлях євангелізації, спочатку зворушуючи серце на особистому рівні.
